На перший погляд, читати цю книгу - як дивитися радянський серіал. Ось Люся, вона мріє про велике кохання і щасливу родину. Кілька разів виходить заміж, має залицяльників - Люсю завжди помічали чоловіки. Але щасливого життя не вийшло. ⠀ Любовні пригоди головної героїні накладаються на соціальне тло, впізнаване навіть для тих, хто про Радянський Союз знає лише власне з книг/кіно і розповідей родичів. І поблажливості від авторки тут не жди. ⠀ У Петри Морсбах нема ностальгії за "справжнім" морозивом і хлібом за 20 копійок. Тому вона безжально викриває репресії і корупцію. Скажені черги за продуктами, дефіцит одягу, хабарі і доноси. Органи "правосуддя", які творять, що їм заманеться. За кожен найдрібніший документ - сунь двадцятку. І так без краю. ⠀ Скалічені системою люди зрідка могли будувати здорові стосунки. І як би не старалася Люся, їй довелося відчути на собі все: і каральну радянську психіатрію, і приниження при відвідуванні таборів. ⠀ Намагаючись прогодувати і виховати дітей, Люся готова боротися. Вона не забуває репресії, які пережила її родина. І попри всі її вчинки, я її розуміла. Люся не опускала рук - і це в ній захоплювало. Хамство найменшого чиновника, сімейне насильство, дрібні крадіжки замість чесної праці, заробляння "дисидентством" - авторка викриває всі недоліки радянської системи. "Краще б навчилися господарювати на своїй землі, ніж постійно будувати таборі". ⠀ "Країна, у якій карають за співчуття - проклята".

Скажу одразу: книга мені сподобалася. Це історія життя людини, це своєрідна сага про декілька поколінь однієї родини, а також їх друзів, сусідів, випадкових (а може й не випадкових?) людей. Читається дуже швидко і легко. Найбільше мене вразило те, наскільки правдиво народжена в Швейцарії авторка, яка переважну частину життя живе в Німеччині, на території, яка не входила до складу НДР, описала радянські часи, побут, стиль життя, стосунки між людьми в той період. Не кожен вітчизняний автор зміг би так правдиво зобразити цей період історії. Хоча й є і "ляпи": вінчання в церкві в радянському Ленінграді з викладачем ВНЗ та ще й гості на вінчанні і без подальших проблем на роботі - ситуація нереальна. Ще невеличким мінуси вважаю переклад: місцями фрази занадто "топорні", подекуди зустрічаються діалектні варіанти, що спонукає звернутися до словника, аби зрозуміти зміст (огряд - це скатертина), деякі слова вжиті взагалі не доречно: замість слова "власне" кожен раз "властиво", такі моменти дратують.

"І раптом вже вечір" - дебютний роман (1995) Петри Морсбах ( у 1981-1982 навчалася режисурі у Ленінградському інституті театральних мистецтв, захистила дисертацію про творчість Ісаак Бабеля), відзначений премією, яка присуджується авторам, чиєю основною темою є конфлікт між нездійсненним прагненням щастя і реальністю буденності. Саме цей конфлікт і є предметом роману. Конфлікт між прагненням Люсі, дочки священика, до звичайного людського щастя, та буденністю , зумовленою країною, а якій вона мешкає. "Коли Люся розважає про свою власну долю, їй не спадає на думку нічого, крім хаосу: страх, втеча,нелегальне становище, війна, поміж усього кілька незбагненних годин радості.Але нічого видатного, а головне - ніякого розвитку. Живе собі, бо народилася" - пересічна жінка в обставинах буття...Не ремствує, не філософствує, ЖИВЕ своє життя, кохає, народжує дітей, працює, пристосовується, аби вижити, не злостивиться, сподівається на щастя й ставиться до життя, яке б недосконале воно не було, як до дива :" Проте недосконале життя і є справжнє! Адже воно минає, й іншого минулого не існує. Потрібно розпізнавати важливість миті і в саму мить; якщо це вміти, тобі відкривають скарби. Так розуміла Люся це життя. Життя - це диво. Вона сама, Люся , є дивом. Навіть образливе комунальне співіснування враз видається прекрасним і захопливим. На дрібні тертя зважати не варто. Люся переконана, що всі її люблять і тішаться її щастям".... Все це відбувається протягом тривалого проміжку часу - від Другої Світової до Перебудови... Все це в описі авторки, яка належить до цілковито інших культури і обставин буття... Цікаво, чому Петра Морсбах вирішила, що героїня роману має походити із сім'ї священика? Чи склалась би доля Люсі інакше в іншій країні? Чи з іншим чоловіком? Чи ставлення до дисидентів зумовлено особистими враженнями авторки? Чи до чоловіків Німеччини у Петри Морсбах таке ж ставлення, як і до героїв, описаних у її романі? Що є визначальним у взаємовідносинах між батьками і дітьми? Чи існує осердя родини? Чи відрізняється воно від країни до країни? Чи так би виховували ( чи не виховували) дітей як Люся ? Чи толерування корупції криється у пристосуванні до умов виживання в СРСР? Чи насправді єдина характеристика, на яку заслуговує країна , а якій Люсі прожила своє життя, криється у її роздумах щодо онука:"Принаймні він не змушений жити тут, а цій жалюгідний, занапащеній країні. В цій ... та якій там країні? Це просто якийсь бордель, ідіотський трудовий табір, дурдом, заражене звалище, хай вони буде прокляте"... Книга, яка залишає післясмак і змушує розмірковувати