Дуже важко писати відгук на книгу, після якої неоднозначні враження й заплутані думки. Дещо схожими, але набагато сильнішими були відчуття після прочитання "Степового вовка" Германа Гессе. Чомусь цей роман нагадав мені й про "Око прірви" – історично-містичний текст Валерія Шевчука. Зараз мова йде про детективний роман-щоденник Володимира Лиса "І прибуде суддя". У ньому багато загадок і темних плям, чимало заплутаних історій, дивних подій, ситуацій, зустрічей тощо. Що відбувається із головним персонажем Георгієм Лащуком? Із нього хтось жартує, це все вибрики фантазії, роздвоєння особистості, божевілля? Чим і як живе Стара Вишня? Хто такий жебрак? Яку роль у всьому відіграють Валерія і Ґлорія? Яка доля спіткала Нілу Трачук, Людмилу Черняк та інших людей, які зустрічаються Георгію? Чи можна цю цитату вважати ключовою в сюжеті: "…хто я у грі, яку ведуть зі мною і яку я веду з містом, глухим провінційним містечком, що замкнулося у своєму страхові, зробилося ще меншим і намагається виштовхнути і водночас поглинути мене" (с. 153)? І яку роль, в які ігри грає кожен із нас у житті? І чи не найбільшими суддями для себе є ми самі? PS. Назва та обкладинка дуже влучні й надзвичайно чітко передають зміст. А ще мені дуже сподобався синій колір форзаців.