Після війни в Англію повертається Гордон Клоуд - багатий, харизматичний, але з темним минулим. Він одружується з молодою Розалією, але швидко стає зрозуміло, що шлюб не щасливий. Коли Гордон гине від удару по голові - підозра падає на всіх: дружину, її колишнього нареченого, брата, сестру, навіть слуг. Алібі здаються залізними - кожен був далеко від місця злочину в момент удару. Пуаро розплутує справу не поспішаючи - слухає розповіді, порівнює деталі, шукає не факти, а людські слабкості. Кожен персонаж має свій мотив, гроші, ревнощі, помсту, страх. Крісті грає на темі "припливу долі" - момент, коли можна було все змінити, але ніхто не зробив правильний крок. Особливо сподобалась саме ця холодна іронія: всі здаються нормальними, але під поверхнею брехня, ненависть, маленькі зради. Фінал - один з найхитріших у Крісті: поворот, який змушує перечитати й сказати "як я не побачив".