«Хутор» - это странная книга о странном небольшом поселении на Буковине, где обитают не менее странные люди, у каждого из которых есть свой секрет, который они будут беречь до последнего. Эта повесть заинтересовала меня своей аннотацией, но на деле все оказалось далеко не так интересно, как обещали. Поэтому для меня данная книга является «странной» скорее со знаком «минус». Автор повести Христина Венгринюк пишет здесь об очень неприятных вещах (пол крайней мере, для меня они таковы). Чувствуется, что она пытается эпатировать своих читателей, однако делает это слишком нарочито. Поэтому вместо эпатажа вызывает своей книгой даже в некоторой мере омерзение (кто читал – поймет, о чем я). Это селение напомнило мне небольшую кунст-камеру, где собраны различные моральные уродцы, читать о которых, скажу честно, неприятно. Но, с другой стороны, повесть «Хутор» имеет право на существование как часть современно украинской литературы. Однако рекомендовать эту книгу другим читателям не могу, к сожалению.

Повість під назвою «Хутір Америка» молодої буковинської письменниці Христини Венгринюк – книга дуже дивна. Не можу сказати, що вона дуже погана, але особисто мені така література зовсім не до душі. Почати, мабуть, варто з того, що саме цією книгою «Книги 21» мене вперше неприємно вразило. І справа тут не в підборі літератури, адже це річ суб’єктивна,а в тому, наскільки погано підготували повість до другу. Так, «Хутір Америка» вийшов у світ абсолютно не вичитаним – навіть на рівні коректури, вже не кажучи про редактора. Коли ти читаєш книгу, яка тобі не дуже подобається, то ще більше придивляєшся до різного штибу помилок, а в цій книзі їх і шукати не треба – вони просто на кожній сторінці. Стосовно самого тексту скажу, що це історія віддаленого хутора і його різношерстих мешканців. Як на таку невеличку книгу, в «Хуторі Америка» як на мій смак аж надто багато дивних та неприємних речей, тому рекомендувати ще комусь не буду. Ця спроба письменниці епатувати читача особисто мені здалась невдалою.

Різношерсті герої, безнадія українського села, закручені і не зовсім здорові зв'язки – ось така вона книга молодої української письменниці Христини Венгринюк під назвою «Хутір Америка». Зізнаюсь, що я купив цю книгу і вирішив її прочитати лише завдяки інтригуючій назві. Чомусь мені здавалось, що це буде твір про українських емігрантів у Новому світі. Але ні, це книга про український хутір (як мені здалось, на Буковині), який зветься чомусь Америкою. Тут мешкають дивні люди, кожного з яких можна вивчати цілим психіатричних консиліумом, настільки вони дивні. Я майже впевнений, що повість «Хутір Америка» - автобіографічна, адже там часом згадується маленька дівчинка Христина, який приїздить щоліта до своєї баби на хутір. Бабця, має сказати, - персонаж дуже колоритний – зла й недобра, як сто чортів, проте просто таки наполягає, аби всі називали її Ластівкою і ніяк інакше. А ще тут є Кіца, яка мріє народити хоч від кого, і закоханий у неї місцевий божевільний Тарас. І багато-багато інших зі своїми власними історіями…