Цей роман найпопулярнішого польського письменника Генріка Сенкевича тримає в напрузі з першої до останньої сторінки. Захоплюючий сюжет: йдеться про конфлікт Польщі з хрестоносцями (Тевтонським орденом). В романі описано і рицарську доблесть, і честь, трагедія закоханих. Завершується роман яскравим описом Грюнвальдської битви. Перед очима постає картина страшної битви, що відбулася між Грюнвальдом і Танненбергом, оспівується патріотизм народу, велич полководців Ягайла, Вітовта, Зиндрама та інших.

Генрік Сенкевич "Хрестоносці" Якось так склалося, що цю книгу я читала паралельно з третім томом "Історії України від Діда Свирида". Один із перших розділів у ній присвячений Грюнвальдській битві. Там дід Свирид трохи пройшовся по Генріху Сенкевичу та його "Хрестоносцях". Тож мої очікування від книги багато в чому залежали саме від матеріалу, викладеного дідусем. Визнаю, сільський блогер мав рацію. І хоч "Хрестоносці" подаються як твір про епохальну Грюнвальдську битву, самій битві там приділяється дуже мало увагу. І так, у ній поляки молодці, а от литовці з русичами так собі. Лицарі Тевтонського ордену взагалі чорти в людській подобі. "Хрестоносці" особисто для мене стали любовним романом з історичним тлом. Варіант польського героїчного епосу. І це нормально, коли возвеличують власний народ. Але й нормально, коли читачі інших країн вчаться фільтрувати інформацію і тренують своє критичне мислення. Але це перш за все любовний роман. Почуттям і стражданням тут приділяється дуже багато уваги. І все це возвеличене й піднесене. Любовна лінія тут головна і навколо неї крутяться усі інші сюжети. Мені сьогоднішній там забагато пафосу. Але якби "Хрестоносці" я читала років двадцять тому, то цілком можливо, що вони б отримали від мене таке ж море позитивних відгуків, як колись "Вогнем і мечем".

Хороший епос, який зображує життя польського народу та який на нього вплив здійснює лицарська культура. Перед нами Польща, яка по-троху починає забувати свої корінні традиції та прагне "духу лицарства". От і головний герой вирішує податися в мандри і на своєму шляху він всім доводить, що його дама серця найкраща в світі і хто з цим незгоден, того він викликає на двобій. Наш герой свято переконаний, що діє з Божого благословення, а тому не надто любить задаватись питання чи він чинить правильно. Він досить наївний та простакуватий, але й з тим досить вірний і чесний, він не може просто так порушити дану обіцянку, адже це всупереч лицарському кодексу. Поряд з патетичністю (в рідкісних моментах) ми бачимо і справжню звитягу, яка майстерно описана Сенкевічем, що захоплює дух. Батальні сцени, увага до деталей озброєння, географія місцевості - все це дуже прописано і викликає довіру у читача. Єдине, що було важким, то це запам'ятати імена - весь час забував їх, але це не критично. Сподобається всім любителям історичних та лицарських романів