Це книга, де переплелися мапи україни, європи і внутрішніх стежок. В ній немає лінійних відносин з часом і простором, бо герой прагне свободи і потроху розмиває рамки реальності та уяви. Роман як нанизування подорожніх вражень, коли кожна зупинка за вікном - відгалуження якоїсь нової історії, а думки гойдаються в ритмі руху поїзду. Насамперед це внутрішній монолог, який особисто мені дуже відгукнувся. Десь він крокує вгору, десь шкрябається по дну. Але врешті решт виходить на своє власне світло. Чи не цього ми зараз потребуємо? Ревізії власного життя і можливості віднайти себе у привокзальному бюро знахідок, серед звалених в купу кохань, розчарувань, близьких і раптових попутників.