Цікаво було полинути в життя і українського села, і жителів Києва 19 століття. Автор з любов'ю змальовує все щире українське:мову, пісні, звичаї й традиції - тодішнє повсякдення, і ліричне і тяжке. Також з гіркотою показує й зросійщення, ополячення, відмову від свого українського коріння й бажання долучитися до нібито чогось кращого європейського, чи то великоруського. Так, то ніби хмари і якийсь безпросвітний туман огорнули наших людей, що не здатні побачити велич, красу, гідність приналежності до свого народу. Тільки зараз ми прозріваємо і усвідомлюємо все це, і то не всі і не до кінця. Шкода, що мало хто виявляє цікавість до таких тем. Бо крізь призму людських доль значно краще можна побачити те, що, можливо, непросто осягнути впритул до реальності.