Книжка американського журналіста, написана ще в 1946 році - по гарячих слідах ядерної бомби, яку США скинули на місто під час Другої світової. Це історії про тих небагатьох, хто вижив і більш-менш одужав після бомбардування. Два священника, два лікарі, мама двох дітей, швачка - вони розказують про те, де були і що робили, коли було скинуто бомбу. Японія спершу не зрозуміла, що взагалі сталось, довгий час людям казали, що це звичайне бомбардування, просто дуже сильне. Дуже поступово люди ставили собі питання: чому рани не затягуються, звідки ця постійна нудота, що робити з постійною слабкістю. Країна вчилась жити далі, і звісно ж шукала винних: ззовні, і всередині Японії. Хороша книжка. Сильна не стільки стилем, скільки тим, що Херсі полетів в Японію, знайшов усіх цих людей, і вмовив їх поділитись найважчим. Читати "Хіросіму" зараз - це як підглядати через 70 років за чужою масштабною бідою, яку вже не виправиш, і яку не забудеш.