Ця книга про те, що... ...не все можна купити за гроші; ...гріхи потрібно спокутувати; ...за вчинки дорослих доводиться відповідати дітям. У центрі роману Олени Печорної - дивна дівчина, що живе сама-одна на покинутому хуторі, буквально в самому лісі у старій хатині, що зовні здається непридатною для життя, а всередині виявляється досить чепурною. Дівчина відлюдькувата, рідко буває між людьми, однак обставини складаються так, що люди самі до неї йдуть, бо потребують допомоги. А Химерниця, як її прозвали в селі, має дар: ніби наскрізь кожного бачить, знає, що станеться незабаром, і зарадити може - і словом, і усілякими давно забутими народними способами. Якось до неї приїхав мер міста Городове з проханням врятувати його тяжкохвору доньку. Однак це зробити непросто, бо великий гріх вчинив він у минулому, та й минуле його тісно переплетене з минулим самої Химерниці... Сюжет вельми загадковий і динамічний, а від того цікавий. Тому книга читається, як би це банально не звучало, на одному подиху. До того ж, окрім історії самої Химерниці є історії інших героїв, що також не менш таємничі і цікаві. Взагалі Олена Печорна пише досить оригінально, тому буду продовжувати знайомитись з її творчістю.

У темному-темному лісі у старій-старій хатинці жила собі відьма. Ну, або її такою вважали. А після смерті цієї літньої жінки у домі поселилася молода дівчина. Дуже химерна. Може, й відьма. У селі трохи остерігалися, але допомагали. ⠀ І у цю стару хижину привіз свою тяжкохвору дочку мер сусіднього міста. Дорогі клініки і знамениті лікарі не змогли допомогти - а химерна дівчина з лісу зможе? Чи дійсно за гріхи батьків можуть відповідати діти? ⠀ Цікавий сюжет, реалістично змальоване українське суспільство з усіма своїми бідами, від бідності до алкоголізму. Композиція теж мені сподобалася: окремі розділи, які розкривають героїв, а не лише штрихи для реалізації задуму. ⠀ Але стиль - ну геть не моє. Так важко мені читалася: багато коротеньких речень, звертань, вставних слів. Поступово я трохи звикла і читалося вже легше, але на початку ніяк не могла пірнути у текст. Якщо вас така стилістика не лякає, то читайте - книга цікава!

З “Химерниці» я почала своє знайомство з творчістю авторки і, як не дивно, перша книга одразу влучила в серденько. Мені подобається стиль авторки, хоча прочитала я книгу за два підходи. За першим – дійшла приблизно до 60 сторінки, дальше вона мені чомусь не йшла і я її закинула. Десь через 2-3 місяці я таки вирішила до неї повернутися і не пошкодувала! Напевно, першого разу вона не підійшла мені по настрою. Я закохалася в атмосферу твору. Тут містика переплітається з вивертами людських доль та душевного болю, якого, здавалося б, не сила терпіти. Під час читання відчуваєш багатий спектр емоцій персонажів твору – від пригніченого стану, який наче нависає грозовою хмарою до надії, що окриляє. Окреме дякую пані Олені за мальовничі описи села та лісу особливо. Вони настільки живописні, що мені здавалося, ніби я разом з героями твору їду на возі через сосновий ліс чи йду разом з ними на сінокіс. Я просто смакувала ці описи, та й саму мову твору загалом. Авторка вміло поєднує все це та вплітає в сюжет. Однозначно буду продовжувати знайомство з творчістю письменниці.