що це було? пласкі картонні персонажі, яким не виходить емпатувати, дивні діалоги, повні незрозумілого награного пафосу, гидотна мізогінія, постійні повторення описів неймовірної краси головного героя, яким милуються всі без логічної потреби того в сюжеті (це не романтична історія), якийсь дивний фінал, де на всі дійсно непрощенні гріхи типу вбивства священника, який дав йому притулок, плюнули, бо герой закохався ж, а ще спалив свою зрадливу колишню разом з собою, тому ми йому все пробачим та повернемо на небеса, бо "він цим допоміг людству". в усіх ангелів один Батько - Бог, що ніби як робить їх родичами в певному сенсі? але вони спокійно сплять одні з одними? чи це тому, що вони грішні? яким чином упалі ангели стали обертатися на воронів? як усе це працює, які межі "сили"? яка мотивація головного героя? романтична лінія ніяка, світобудова слабка, її там фактично немає, у флешбеках з минулих століть купа анахронізмів - сучасних висловів, єдине добре - красиве оформлення та величезний шрифт, тому ті 250 сторінок насправді як 125, не довелося довго себе мучити. я думала, що це дебют, тож можна було б багато на що закрити очі, але це сьома надрукована книжка авторки. навіть якщо це найперший рукопис, навіть якщо написаний він був сім років тому, то перед виданням можна було зазирнути в текст та зробити його якіснішим. мені дуже не сподобалося, на жаль, 2 з 10. а ще я посміялася з того, що описувати ставлення до жінок як до іграшок для сексу авторка не соромиться, але член названо "причинним місцем".