Лес -9-річний хлопчик, від імені якого і ведеться розповідь. Малий почувається самотнім і приймає рішення знайти собі друга. Це найперша і найголовніша мрія Леса (або Олексія). Для цього він вирішує "бути самостійним" і "уважним". А поки він веде пошуки, роздумує про життя: про те, наприклад, що казки, якi йому довелося почути, зовсім не такі й добрі, а навпаки: сумні і страшні. Або про те, що дівчат треба любити всім серцем, а не розгадувати, як кросворд. Роздуми, а скоріш навіть саме їх формулювання, для 9-тирічного хлопця здалися мені дещо дивними, та всі ж ми різні. Але з його думкою про Попелюшку не можу не погодитися: я теж ніколи не розуміла, чому вона ніколи не давала відсіч сестрам. В книзі є кумедні моменти, як то про смугастого кота Мартина, який "настільки самостійний, що і розказувати про себе мав би сам", про диктант однокласника Володьки або про Анджеліну Бджоли. Сумніваюся тільки, що зараз є  такі хлопчики, які не знають, хто така Анжеліна Джолі)). До речі, хто така Ріанна хлопець таки знає. Способи, які використовує Лес для пошуку друзів, ну дуже...незвичні. Що дивує? Лес не розуміє у розмові з іншими простих речей або розуміє занадто дослівно. І така його поведінка аж підбішує іноді. Та і в цілому читається оповідання дещо важкувато. Як на мене, то 9-річний хлопець веде себе у книзі, як 4-річний, але мова у нього при цьому, як у старого професора. Тема пошуку друзів цікава і актуальна, але головний герой такий собі ...дивак, тому й лишається деяке здивування після  прочитання. Насамкінець слід відзначити дуже симпатичні ілюстрації Оксани Драчковської. Яскраві і атмосферні, вони доповнюють оповідання якнайкраще.

Я не дуже люблю читати книжки, але ця книжка мені сподобалась. Перш за все тому, що написана вона була, вочевидь, автором, яка пам'ятає, що таке бути дитиною. У цій книжці розповідається про реальне життя дитини у сучасному світі. Адже погодьтеся з тим, що мало хто в реальному світі розмовляє літературною мовою, в основному це сленгові слова та скорочення (інтернет меми, вірусні відео, тощо). Тому я б рекомендувала цю книгу для тих, хто любить легке та цікаве читання не у рамках класичних літературних творів видатних українських письменників.

Книга з тих, яку легко прочитати. Не потрібно декілька разів перечитувати, аби зрозуміти, що автор хотів донести; усе легко і просто. У книзі присутні різноманітні асоціації з іншими творами та словами, а також дотепні вирази. Лес - це Лесик, він же Олексій. Також перегукується з «пес», оскільки в книзі є фраза «Жив-був Лес». Окрім цього Анджеліна Бджоли, холодні протеїни, «Бо також», «Хібари рвуть», - усе це гра слів, яку автор обдумував. Загалом: книга цікава, ілюстрації сподобались, книгу рекомендую. Хоча б за цей вільний та доступний стиль написання. Такий я люблю.