Дуже рідко ставлю книгам 3 зірочки, а тут і 2 дала з натяжкою! Сюжет розбовтаний, клішований "добрий" поганець та головна героїня, яка любе ,коли їй роблять боляче... бє... Як можна вболівати за ГГ,коли вона збуджується від побоїв та насильницьких дій до неї? І хоч авторка попереджає ,що тут всяке різне непотрібне в книзі,але не чекайте тут гарного сюжету з Стокгольмським синдромом- ні , тут якась лабуда... І прочитавши цю книженцію розумієш,що є ще продовження!!!! Ну,що там ще писати? Не витрачайте кошти на це.

Ця книга стала для мене справжнім випробуванням. Я навіть не змогла її дочитати повністю, зупинившись десь на середині історії. Особисто для мене було багато неприємних моментів. Пікантні сцени викликали більше негативні ніж позитивні враження. Перші глави мені дійсно захопили, не буду приховувати. Але далі я не змогла витримати цієї дарк романтики. Напевно для мене це вже було надто темно і надто неприємно. Можливо любителі даного жанру і оцінили б її сповна. Але особисто мені, як рядовому читачу (при тому що люблю романтичні і пікантні історії) це було занадто.

Мені важко це дочитати. З точки зору літературної якості це виглядає як фанфік, написаний 13-річною дівчиною в активному пубертаті, що відкрила для себе троп ідеального поганця. Головні герої - мері с'ю та людина з синдромом бога. Звичайно же Аделіна струнка, пишногруда дівчина, має неймовірно привабливе обличчя і добіса успішна письменниця в свої 26. І звичайно же Зейд найвпливовіша і найнебезпечніша людина на Землі, яка не має слабкостей, не має глибинних страхів, ніколи не помиляється і може зламати Пентагон, натиснувши дві кнопки. Інакше сцени не були б такими гарячими, а сюжет не настільки привабливим, еге ж? Персонажі позбавлені особистісної глибини. Зейд, який, згідно з сюжетом, роками працює в сфері боротьби з кріміналом і бачив сотні жахливих злочинів, замість стійкої реакції на кшталт професійного дисфокусу, системного підходу і бодай краплинки холодного цинізму, переживає кожну справу як дитина, яка вперше зрозуміла, що в світі є зло та несправедливість. На завданнях замість того, щоб поводити себе як тверезий тактик, він впадає в якусь, прости Господи, праведну лють, думає про те, як він розправиться з кривдниками, всіх-всіх покарає і як він співчуває жертвам. Це не професіонал, це не досвідчений боєць, а пафосне посміховисько, що грає на уявну камеру. Аделіна в свою чергу має когнітивну гнучність рівню пластеліну. Вона позиціонується як розумна, доросла, незалежна жінка, але як тільки з'являється Зейд, її критичне мислення златє з голови так само легко і швидко, як пара з окропу. Вона легко пробачає йому все підряд просто тому що він дуже гарячий та привабливий. Втрата самоповаги та особистості мені здається тут є основним рушієм для наближення гарячої сцени. Що стосується її ніби як стокгольмського синдрому, він не має якоїсь реальної психологічної причини. Аделіна не проходить складну гаму емоцій, яка свідчила б про реальну травму від сталкінгу і всього до нього дотичного. Якщо ви людина, яка не злякалась тексту на багато літер, не образилась на критику любімоґо чтіва, і все ж дочитала аж до сюди, то ви напевне ж знаєте, що відчуває і переживає людина, яку реально зґвалтували. Сподіваюсь, це не трапилось з вами або вашими близькими. Так чи інакше, це жах, відчуття провини, розбитості, сором, врешті-решт злам особистості. І для розвитку стокгольмського синдрому людина проходить спочатку цю стадію, згодом злам і поступовий розвиток симпатії до свого кривдника. У Аделіни ж реакція схожа на кнопковий перемикач з аліекспресу, буквально "Він мене лякає, порушує мої кордони, ґвалтує мене, але-але-але, який же він владний красень, я так його хочу". Відповідь на питання, чому її приваблює людина, яка її кривдить, вкрай пласка - він її лякає, вона любить лякатись, він сексуальний. Жодних спроб в глибокий самоаналіз. Підводячи підсумок, ця книга є швидким дофаміновим гачком для людей, скажімо, не дуже прискіпливих до якості літератури. Я, чесно, хотіла похавать отого страхітливого контенту, який був переліченим в дисклеймері на початку книги. Щоб я прочитала і аж погано стало від описаних подробиць людської жорстокості. Ну і краплинку прєлєстєй нездорового кохання. Забороняю себе засуджувати, до речі, я адреналінова н*рк*манка, оукейй? Ну, я не отримала нічого з того, на що розраховувала. Все згадується і описується настільки картонно і поверхнево, що не чіпляє за живе вза-га-лі. Коли авторка намагається зобразити щось шокуюче та жахливе, це виглядає як список покупок середньостатистичного громадянина - просто перелік обставин, без психологічної напруги. Короче, мені не вкусно і дуже грусно. Для любителів покушать крінжовий контент і щиро цим насолодитись - до вас питань не маю, тільки повагу за відчайдушність посилити цей шедевр на 600 сторінок.