Бажання придбати книгу виникло у мене тієї ж миті, коли випадково побачив її на Yakaboo. По-перше, я доволі глибоко цікавлюся історією українського козацтва і добре знаю, що Віктор Горобець - один із провідних сучасних дослідників з цієї теми. Я вже раніше читав його наукову монографію "Еліта козацької України", вона справила хороше враження, бо як на вченого в пана Віктора досить легкий стиль писання, а знання джерел на високому рівні. По-друге, вельми цікава сама постать головного героя - певно, всі читали у школі роман П. Куліша "Чорна рада", тож зрозуміле бажання порівняти ті дитячі враження із поглядом фахівця. Книга цілком виправдала мої очікування, збагатила новими знаннями про буремну добу середини 17 століття. Цікаво, що видано її ще 2017 року, але під час читання не полишала нав'язлива думка, ніби автор якимсь дивовижним чином передбачив найближче майбутнє - аж надто багато виникало підсвідомих перегуків із сучасністю, ба навіть сам пан Горобець у Вступі зауважує, що ми маємо замислитися над помилками попередників, аби не повторити їхніх трагічних прорахунків. Брюховецький - це взірцевий приклад безвідповідального політика-демагога й популіста, а ще нагадування про те, як трагічно інколи завершують діячі такого штибу. Йдучи до булави, він охоче роздавав нездійсненні обіцянки козацькій голоті, водночас всіляко запевняв Москву, що вірнішого "холопа та підножка" в неї ніколи не було й не буде. Мети стати гетьманом Брюховецький досяг, проте, коли настав час виконувати обіцяне, виявився до того цілковито неготовим, почав хитатися: підписав ганебні Московські угоди, що суттєво обмежували козацький суверенітет над Україною, але водночас намагався саботувати їх виконання і врешті-решт очолив антиросійське повстання на Лівобережжі. Звісно, довгий час "ходити поміж крапельками" неможливо: своїми інтригами і самолюбством гетьман викликав таку загальну відразу, що в 1668 році був зраджений колишніми прихильниками і страчений. Стосовно пам'яті прийдешніх поколінь йому теж не вельми пощастило: на відміну від Хмельницького, Виговського чи Дорошенка, Брюховецький у національній історіографії міцно асоціюється із образом зрадника, запроданця. Хоча, як мені здалося, Віктор Горобець своєму героєві навіть дещо співчуває, принаймні у Висновках він закликав не засуджувати огульно Брюховецького, а спробувати зрозуміти мотивацію його вчинків. Скажу ще кілька слів власне про книгу. Як завжди у видавництва Києво-Могилянської академії чудове поліграфічне оформлення, якісний і приємний на доторк папір. Стиль у автора гарний, легко читається. Головних вад дві. По-перше, в книзі взагалі відсутній науковий апарат, тобто немає посилань і списку літератури. Я розумію, що це, либонь, свідоме спрощення, аби полегшити сприйняття книги широким читацьким загалом, проте брак апарату - великий мінус для тих, хто має намір продовжувати ґрунтовне вивчення теми. По-друге, впадає в очі нерівномірність викладу матеріалу: першій половині гетьманування приділено куди більше уваги, аніж трьом останнім рокам. Також, як на мене, іноді автор надмірно захоплювався другорядними і малоінформативними подробицями, як-от докладним переліком посольських дарунків. Та, попри ці окремі вади, книга безперечно варта уваги й того, аби її купити. Маємо відтепер ще одну якісну наукову біографію українського гетьмана. Ставлю найвищу оцінку.