Гессі - ніжна, доволі спокійна історія періоду Прекрасної Епохи. Я читала її після Академії Аматерасу, тому для мене це було поверненням до улюбленого світ. Сама оповідь по вінця наповнена десертами ( бо то ж фірмовий стиль авторки), чаєм і горнятками які б'ються. А також - книгами, купою книг і такими чудовими головними героями, що і самій було б важко обрати. Ця книга не про детально побудований світ чи сюжет, вона про емоції, про світло, про щастя, до якого людей треба трішечки підштовхнути (або ж сфотографувати). А ще про втрату, і як жити з нею, особливо коли всі навколо уже майже забули, а ваше серце продовжує боліти і не хоче відпускати близьку людину. Можливо це і не найдинамічніша книга авторки, але точно найзатишніша і найніжніша.

Книга так красиво, легко й приємно написана, що читати було суцільним задоволенням. Сподобалася і сама історія, і атмосфера, і всі ці деталі. Дуже затишна книга.

«Гессі» — це затишне фентезі про щастя. З прекрасними описами всього навколо. Авторка пише справді красиво, тому якщо ви любите гарний текст і неймовірно затишну атмосферу — ця історія точно для вас. Після 200 сторінки подій стає значно більше. І коли трапилось ножове поранення в живіт — я так орала від щастя 😭 Вибачте, але люблю я таке. Сама Гессі мені не сподобалась. Ну не звична вона панні. Я дуже довго кричала в книгу: «Гессі, включи голову! Полі і Поль, алооо, там же 1+1». І в її кохання я теж не повірила. Як саме вона закохалась — я так і не зрозуміла. Особисто я після ножового удару. Але я теж не зовсім звична пані 😅 І кінцівка мені теж не дуже сподобалась. Бо вона майже нічого не пояснює. Що взагалі відбулось? Як так? Можливо, щось дізнаюсь уже в Академія Аматерасу, бо тут було багато знайомих персонажів із «Ґаї».