Другий том історій про пригоди Гарфілда, його друзяк, ворогів, послідовників і годувальників не зраджує традиціям. Гарфілд усе такий же противний, товстий, зарозумілий, самозакоханий, цинічний котяра, який тільки те й робить, що спить і їсть. Влаштувався, коротко кажучи, непогано. Не дивно, що в першій історії збірки миша на ім'я Квентін, надивившись на безтурботне Гарфілдове життя, вирішує й собі спробувати стати котом. В іншій історії сусідський кіт намагається розгадати загадку Гарфілдової слави. Що ж викликає несамовитий захват його численних шанувальників? Гарфільд спить цілими днями? Та це може кожнісінький кіт! Їсть за десятьох? Залюбки! Проганяє собаку копняками? Раз плюнути! Наш сіренький протагоніст робить усе точнісінько, як Гарфілд, проте слава чомусь не падає йому на голову, як сніг. Чому ж люди так люблять Гарфілда? З чого випливає його харизма? Можливо, річ у тому, що попри свою самозакоханість і гедоністичний спосіб життя, Гарфілд завжди чесний з собою та іншими. Він приймає себе таким, який він є, і нічого з себе не корчить, не вдає кращого, ніж він є насправді, а це вже заслуговує на повагу.