Правдива історія нашого суспільства нав'язана нам іншими

Нестерпно, коли книга висловлює основні ідеї прямо. Проблема в тому, що більшість ідей не є абсолютними та мають настільки багато нюансів, що у чистому вигляді не витримають жодної критики. Але якщо їх показати правдоподібним прикладом, то ці ідеї неможливо буде оскаржити, адже вони взагалі несказані. Хоча, звісно, якщо певні концепції є надто складними, то можна їх і роз'яснити - вже десь наприкінці твору. Загалом же відповідальність за виявлення ідей повинна лягати на самого читача: щоб він самостійно робив висновки та визначав, до яких саме життєвих ситуаціях їх можна застосовувати. У цьому ключі "Філософ, якому бракувало мудрості" належить до негативного типу книг. Замість того, щоб дати власноруч пережити сюжет і самостійно зробити висновки, автор відразу розкриває свої ідеї через монологи головного героя. І ще б нічого, якби ці ідеї були безпосередньо прожитими автором, але складається враження, наче він просто начитався популярної "філософії для життя" (на кшталт Еріха Фромма) і вирішив їх переказати. У результаті маємо, що маємо: натягнений сюжет та нерозкритий внутрішній світ героїв, які незрозуміло як еволюціонують. І це при тому, що задум книги дійсно вартісний: показати, як зміниться життя тубільців, якщо привнести їм стиль життя сучасної цивілізації. На мій погляд, якщо автор не здатен завуалювати свої ідеї символами та правдоподібними прикладами, то це говорить, насамперед, про його бездарність. Можливо, я б не критикував його настільки суворо, якби Лоран Гунель був маловідомим пересічним автором, але ситуація повністю протилежна: ця та кілька інших його книг зараз стають хітами продажів. І це мене вражає, оскільки це ознака того, що багато читачів визнають цю книгу цінною і скоріше за все погоджуються не лише з її безобґрунтованими ідеями, а й з поглядом автора на сучасний світ. Вважаю, такі книги лиш шкодять непідготовленому читачеві, і ось чому. Якщо не вдаватися в деталі, то автор закликає нас вернутися до своїх витоків - незайманої природи. Тільки там люди здатні бути щасливими. Натомість сучасне суспільство є наскрізь прогнившим, а всі досягнення цивілізації є ілюзорними та лиш пригнічують нас. Звісно, якщо на підтримку цих тверджень приводити тільки однобічні приклади, то таке враження дійсно може скластися, але ж очевидно, що сучасний світ є більш багатогранним. 1. По-перше, у нашому світі дійсно існують айфони і дійсно існують люди, які прогинаються заради цього бренду, щоб в результаті асоціювати свою особистість з цим пристроєм. Та водночас існує безліч інших речей, які приносять користь і допомагають нам досягати інших своїх цінностей. І якщо озирнешся, то помітиш, що кількість чисто брендових речей є у порівнянні мізерною. 2. По-друге, існують фільми та ігри, які переповнені навіть більшою жорстокістю, ніж описані спектаклі для тубільців. Але ж це не означає, що споживши цей контент, люди відразу йдуть вбивати та ґвалтувати, як це зробив один із тубільців після перегляду вистави. Якщо це і є причиною жорстокості в нашому світі, то чомусь не можу пригадати, коли востаннє чув новину про злочин на цьому підґрунті. Натомість я бачу численну кількість інших причин для жорстокості: наприклад, бідність та неуцтво. Іронічно, що це якраз ті речі, які долає цивілізація і яких задосить у реальних аборигенських племенах. Хоча варто зазначити, що з бідністю тут не так однозначно. Тубільців також можна назвати заможними, адже вони не багато потребують, а те, що потребують, - все є в лісі. І Гунель наводить аргумент, що в нашому світі ресурсів також би вистачило на всіх. Якби це не було так, то у світі людей від ожиріння страждало менше, ніж від голоду. І це дійсно так, але водночас автор не згадує, що голод поширений саме в тих країнах, де люди близькі з природою, а блага цивілізації навпаки не розвинені (я про освіту, медицину, інфраструктуру і так далі). 3. По-третє, гроші. Легко маніпулювати, яким повинен бути устрій суспільства, на прикладі відокремленого селища розміром в 100 людей у той час, як тільки в Україні мільйонів 40. І при цьому ми так чи інакше взаємодіємо з іншими 8 мільярдами людей у світі. Тому, замість того, щоб позбутися безславних грошей, хай би Гунель спробував запропонувати кращий механізм, як без участі грошей визначати цінність благ, а також їхній розподіл між такою кількістю людей. 4. По-четверте, люди дійсно часто забагато думають та мають так багато інформаційного шуму, що це не дає насолоджуватися навколишнім моментом. Та водночас це ж не означає, що тре все покинути та віддатися лише тілесним відчуттям від вітру, води та дерев, як це пропонує Гунель. Іронічно, що цю ідею він доносить через тубілку, яка настільки ясно мислить, що навряд чи дійшла б цих висновків, якби не виділяла час на "подумати". Загалом моя точка зору в тому, що не варто стрибати з крайності в крайність. Якщо ми бачимо проблему в мисленні і що воно притупляє наші почуття, а також веде до різних екзистенційних криз, то це зовсім не означає, що від цього потрібно навідріз відмовитися. У будь-якої проблеми зазвичай існує більше одного рішення і досягти балансу між крайностями можна також багатьма способами. -- Окрім цього, книга має ще один ганебний момент. Він стався, коли головний герой заблукав у лісах Амазонки. Він змирився зі своєю смертю, оголився, відчув природу і ця природа містичним чином вивела його до селища. І я, так розумію, що автор з усією серйозністю хотів передати ідею, що якщо "з'єднатися" з природою, то вона вказуватиме тобі шлях. Попри те, що я змирився з загальною необґрунтованістю сюжету, цього містичного моменту я аж ніяк не очікував. Підбиваючи підсумки, своїми стереотипними проблемами (щодо грошей, матеріальних речей і загального стилю сучасного життя), а також кардинальним способом їх вирішення автору вдалося зіпсувати чудовий задум в основі твору. -- P.S. Я все очікував, що твір закінчиться тим, що старець-тубілець усе ж придумає назву для своєї розповіді і цим підсумується суть книги. Але цього не сталося і я не розумію, з якою метою кілька разів впродовж книги писалось, що старець не може придумати назву для своєї оповіді. Можливо, Гунель усе ж хотів використати цей художній засіб, але на етапі редагування його все ж забракували?

Лоран Гунель в своих книгах поднимает важные темы, которые, так или иначе, касаются жизни каждого человека. С одной стороны автор рассказывает незамысловатую историю в жанре художественной литературы, но при этом он вплетает в свое произведение психологические советы. В этой книге Лоран Гунель делает акценты на мести и прощении, умении любить и силе, которая живет в каждом человеке. Автору очень интересно удалось описать основные принципы жизни счастливых людей, которые не знают, что такое технический прогресс, никогда не таят злобу или зависть. Их душа, как открытая книга и они умеют любить, но самые простые и тривиальные вещи способны не только вывести их из равновесия, но и уничтожить мир, который царил уже много десятков лет. Книга интересная и поучительная. Романы Лорана Гунеля позволяют со стороны взглянуть на свои недостатки и сделать первый шаг к самопознанию и улучшению своей жизни. По сути, каждая новая книга является небольшим сеансом психотерапии.