Ещё одно случайное для меня открытие среди сучукрлита оказалось стопроцентным попаданием! Этот роман Дарины Березиной небольшой по объёму, но такой "большой" по сути! Один факультет одного универа. Коррупция, безразличие, "кумовство". Женский коллектив, собравший все типичные клише. Да и вообще все истории такие "типичные", что просто не могут быть не реальными. Все героини разные, но у них есть что-то общее. Они все связаны этой системой, и никуда не деться от общепринятых "правил игры". Здесь система, которая поглощает тебя. Система, против которой невозможно идти, которой не получается противостоять как бы сильно не хотелось. Из которой выбраться ой как не просто. Это грустная история, да. Потому что реальность не очень весёлая. Как бы ни хотелось увидеть счастливый конец, вот вам спойлер - счастливым он не будет, справедливость не восторжествует. В некоторых местах хотелось прям плакать от бессилия, потому что побеждают только "плохие" герои, или "хорошие", которые принимают плохие правила игры и делают не очень хорошие вещи. В предисловии напоминается, что все герои выдуманные и т.д и т.п. Однако в реальности происходящего нет сомнений. Это то, что происходит повсеместно вокруг нас. Да, возможно, не все сразу, не все Описанные случаи встретятся в одном коллективе сразу. А может быть и встретятся, почему бы и нет...

Прочитавши анотацію до книги та відкриту передмову, одразу загорілася прочитати роман про наболіле – освіту. Що я отримала: чудовий і розмаїтий стиль, дотепний виклад, об’ємні персонажі й добре розкрита психологія героїв, динамічний сюжет. Завдяки майстерності й таланту письменниці книга абсолютно точно заслуговує своїх нагород!:) Але післясмак залишився неприємним…. Ніби попорпалася у брудній білизні. Персонажі справді вийшли об’ємними й цікавими, зі своєю історією і неповторним стилем. Це мені надзвичайно сподобалося. А от загальна гіпертрофовано-контрастивна концепція роману - ні. Всі об’ємні й цікаві персонажі – антагоністи (читайте: абсолютно всі, окрім кількох ідеалізованих студентів). Позитивний персонаж головної героїні (зауважте, єдиний позитивний персонаж) вийшов пласким і невиразним. Про неї ми дізнаємося здебільшого з уїдливих коментарів її «колег» (що за нормальних обставин були б похвалою) або з невдоволення студентами пед.діяльністю колег у тих групах, які до того вела героїня. Приклавши до сказаного дзеркальце за методом да Вінчі, отримуємо… схематично-ідеалізований образ викладача. Так, таким, яким він і має бути. Так, про це власне ця книжка і є. Так, у передмові зазначено, що не всі такі погані як зображено в романі. Але по фіналу виходить: в університетах працює один непотріб, була єдина нормальна людина, але її вижили. Але ж це зовсім не так. До характеристики «соціально-психологічний» роман можна ще додати «роман-образа» (інформація про автора дозволяє припустити, що описані події автобіографічні). Як би не намагалась авторка протиставити себе і їх («колег» по кафедрі), роман вийшов таким самим уїдливим, і незважаючи на літературні чесноти, неприємним як і коментарі «колег» в романі. Проблем у нашій освіті вистачить ще на десяток романів, але у цьому романі, написаному у розважливій манері, ви дізнаєтесь лише про поганих корумпованих колег і абстрактну несправедливість світу. Читати чи ні – вирішуйте самі:)