Тримаю в руках книгу Ірини Жиленко "Євангеліє від ластівки" видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Це вже не перша книга цього видавництва на моїх полицях. Мені вона найбільш близька. Сама авторка говорила, що вона не бореться віршами, а співає ними. Читаю ось попередню рецензію - і погоджуюся з Тетяною: чому? Чому поезія Ірини Жиленко не займає місце поряд з іншими письменниками тої епохи? У кожному вірші - цікаві образи. З одного боку, вірші написані достатньо просто, в тому розумінні,щоб їх можна було легко читати.З іншого - кожна поезія є філософською. Є у віршах Ірини Жиленко іронія і самоіронія, відчувається по її поезіях, що у авторки все життя зберігалася якась дитинність, безпосередність. А обкладинка, мабуть, справді підібрана під душу тих її поезій... Така сонячна, жовта-жовта!!!! І сонце сяє в кожному її вірші, навіть в тому, де осінь, навіть в тому, де дощ... Часто у віршах зустрічається сад. І читання її збірки - наче прогулянка тим садом. Ця чарівна авторка вклала романтику навіть у поетичну розповідь про копання картоплі... Раджу читати усім, але припаде до душі, мабуть, таки жіночій авдиторії.

Про Ірину Жиленко знають не так багато людей, як про Василя Симоненка чи Ліну Костенко. Хоча її творчість припадає на час діяльності тих самих шістдесятників і в'ється аж до початку ХХІ століття. В поетичному доробку авторки не одна збірка. До "Євангелія від ластівки", яке видавництво "Абабагаламага" випустило в серії "Українська поетична антологія", увійшли вірші з різних збірок, охопивши різні періоди творчості Жиленко. В своїх ранніх віршах вона сонячна, невагома, зачарована садом, який квітне за вікном. Поетеса вміє бачити радість у дрібницях і описує їх з такою чарівливістю, що і читача закохує в свої образи. В них, до речі, впізнається побут наших бабусь і матерів. Ніби чуєш мелодії тих років і дзвін кришталю. Чим більше років набігає поетесі, тим дужче відчувається в її віршах жалю за часом, що сплив. Інколи він перетворюється на відверте терзання за втраченим. Зріла поезія Жиленко більш гостра і сумовита. Образи в ній часом зболені. Наприклад, дід, що втратив свою сім'ю і називав онуками чужих дітей, роздаючи їм цукерки. Втім, авторка все рівно залишається вірною своїм садам і книгам. Вона достойна того, щоб про неї говорили на рівні з іншими українськими класиками.

«Євангеліє від ластівки» - дивовижний збірник віршів однієї з найкращих українських поетес ХХ століття, Ірини Жиленко. Ця тендітна жінка прожила незрівнянне життя, яке втілила в кожному рядочку своїх поетичних дітищ. У даній книзі охоплено період від квітня 1941-го і аж до серпня 2013-го. До неї увійшли кращі творчі доробки із тринадцяти попередніх збірок, включаючи останні прижиттєві видання. Почну, мабуть, із зовнішнього оформлення. Обкладинка - сонячно-золотава. Такий життєстверджуючий колір - це однозначно плюс. Саме жовтий стимулює мозкову діяльність та моторику, вмикає уяву й практично не набридає. Аркуші видання білосніжні, а шрифт чіткий та виразний. Коли тримаєш цю книгу, гарний настрій починає переповнювати, всяка тривога та апатія відходять на другий план... І ти просто починаєш занурюватись у прекрасний світ слова, незрівнянного українського слова. Яка ж все таки наша мова солов’їна та милозвучна! Серце і душа лікують від подібних творінь. Дякую автору за таку прекрасну можливість! І звісно ж, дуже вдячна видавництву «А-ба-ба-га-ла-ма-га» - ви, як завжди, незрівнянні. Пані Ірина наповнила свою книгу життям, із цікавими спогадами власного дитинства, окриленим коханням, лірикою та природою. Вона поділилась частинкою власного «Я» з усіма нами й це не може не тішити. Проте художній світ І.Жиленко частково все ж відрізнявся від реальних буднів. В ньому присутня певна несхожість із сучасністю. І, як зазначав Микола Жулинський, з чим я повністю погоджуюсь: «...її уявний світ спровокований дійсністю, яку поетеса змінює завдяки образному виповіданню себе». Іншими словами, у тому власноруч створеному світі, авторка могла бути вільною птахою (ластівкою), яку не сковує ні ідеологія, ні якісь канони, форми чи стилі. У цьому художньому вимірі, Ірина Володимирівна могла бути відвертою. Тому, мабуть, і назвала цю збірку «Євангеліє від ластівки». Адже її поезія (як і молитва) пронизана сповідально чистим подихом, співчуттям, болем, добром, ласкою та надією на краще... Читаючи, я ще раз переконалася, що ця книга написана надзвичайно обдарованою жінкою, котра тонко відчувала світ, мала власний естетський погляд на життя та своєрідну гедоністичну чуттєвість. Рекомендую всім і кожному зануритись у чарівний світ, який створила незрівнянна українська жінка - власним серцем і талантом. Приємного читання!