Історія джур козака Швайки, які виросли і самі стали справжніми козаками, закінчилася у третьому томі серії "Джури і підводний човен". Ця ж, четверта книга, розповідає нам цю історію трішки з іншого боку -- з погляду Кудлатика, вірного песика Грицика. Кудлатик ще маленьке цуценя, але він вірно і щиро служить своїм господарям і просто обожнює хлопчика Грицика, якого вважає своїм найкращим другом. Кудлатик вчиться собачим премудростям у сусідського пса Бровка і з часом починає згадувати своє попереднє життя. Раніше, 500 років тому, Кудлатик був не абиким, а справжнім козацьким вовком -- Куцим! Це він був вірним товаришем характерника Грицика і рятував його від усіх бід. І йому пощастило знайти Грицика і в цьому житті, хай навіть він уже не вовк, а вівчарка. Шкода лише, що Грицик не пам"ятає всіх тих пригод, які з ними сталися, але від цього Кудлатик не буде менше його любити. Книга розповідає про останні пригоди Грицика-козака та чим закінчилася їхня з Саньком та Швайкою історія. Але водночас Кудлатик не пасе задніх і в сучасності і разом з Грициком сучасним вони захищають рідкісні рослини, дають відсіч задерикуватим хуліганам і навіть пробують залицятися до дівчинки... Ця книга стане хорошим завершенням історії, що полюбилася багатьом читачам. Хоч вона і не така гостросюжетна, як попередні частини, але не менш цікава і захоплива.

"Джури і Кудлатик" це завершення історії улюблених героїв: Грицика, Сашка, Пилипа Швайки, вовків Барвінка та Куцого. Семе в цій частині від песика Кудлатика, який 500 років тому був Куцим, ми дізнаємось чим скінчилася історія життя улюблених козаків. Кудлатик розповідає нам, що собаки, навідміну від людей, пам'ятають всі свої минулі життя, тож песик і згадує своє минуле, і переживає пригоди з своїм хазяїном, шестикласником Грициком, який був тим самим Грициком 500 років тому, і тою людиною, яка подружилась з вовком тисячі років назад. Останню книгу "Джур" варто прочитати, адже звідси ми дізнаємося, яка все таки трагічна доля Грицика-характерника, адже його Фуза загинула, Куций теж, та й сам хлопець помер дурною смертю. Як загинули в бою Швайка та Барвінок. Як Санько став Білозіром і робив з друзями козаків вовкодавів. Та й самі пригоди Кудлатика теж цікавезні. Адже головний герой має дядька Бровка, знає пані Малюшку та бабу Маруську). Б'ється з вовками і ганяє лисичку-сестричку. Зрештою книга навчить цінувати справжніх друзів, і радіти, що вони є. І байдуже чи це людина, чи вірний пес, який віддасть власне життя за друга.

«Джури і Кудлатик» — це доволі чудернацький сиквел до популярної "козацької" трилогії Володимира Рутківського «Джури». Чому чудернацький? Бо, по-перше, оповідь ведеться від імені вовка Куцого, який через п'ятсот років переродився у пса Кудлатика, до якого поступово повертаються спогади про його попередні життя, і з цього випливає по-друге: у книжці дві сюжетні лінії, які не лише фактично не пов'язані між собою, але й, на мою скромну думку, орієнтовані на різну вікову категорію. Історія вимуштрованого вовчика Куцого і його господаря Грицика починається точнісінько з того місця, де вона закінчилася у «Джурах і підводному човні»: після славної перемоги над ворогами Грицик вирушає свататися до татарської дівчини. У книжках основної трилогії ми спостерігали за тим, як Грицик і його друзі перетворюються із дітей на дорослих, читач книг ріс із їхніми героями, тож жорстокі сцени розправи виглядають прийнятними у цій сюжетній лінії. А от у теперішньому, де Кудлатик живе із хлопчиком-школярем, якого також звуть Грициком, конфлікт може виглядати так: подарувати чи не подарувати дівчинці квіточку. Найбільш драматичною подією у житті маленького господаря пса є місцеві гопники, які забирають у нього гроші на булочку. Як на мене, ці розділи будуть цікаві хіба для молодшого шкільного віку. Є в книжки й інші проблеми: майже відсутні і геть не розроблені жіночі персонажі, дивне камео Іван Малковича, якась мутна езотерика... Для мене четверта книжка із серії «Джури», на жаль, стала невдалим досвідом, і я шкодую, що не зупинилася після третьої, яка була хорошим і логічним закінченням серії.