Всупереч даті видання, цей роман є третім в детективній серії про Богдана Лисицю. "Притулок для прудкого біса" написаний перед ним, тому читайте спочатку його, якщо хочете слідувати авторській хронології. Здавалося б, той же персонаж, той же автор, але яка різниця в розкритті головного героя. Якщо в першому романі Богдан Лисиця асоціювався хіба що з чашечкою зеленого "Greenfield", то тут автор розкриває його набагато ширше – читач пізнає його в першу чергу як людину, причому людину зі своїм унікальним внутрішнім світом, емоціями, спогадами, думками. Цей київський професор стає все ближче і ближче читачу, ніби давній приятель. Паралельно з детективними перепетіями з'являється бажання пізнати і самого детектива, що дозволять зробити наступні історії. Сама, якщо можна так сказати, начинка детективу теж на рівні. Історія лоскоче свідомість, від чого кортить дійти до її розкриття. Палітра персонажів, а їх тут немало, не дасть читачу "заснути". Скоріше навпаки, ближче до кінця твору може скластися потреба напружити пам'ять, аби пригадати певні взаємозв'язки між персонажами. У вигляді коротких статей Богдана Лисиці автор також розповідає про історію вовкулаки як міфічного образу. Ну і, звичайно, як неоднократно зазначали інші читачі, авторський стиль написання сам по собі цікавий. Це елеганта літературна мова, що приносить задоволення. Додатково слід зазначити, що розв'язка роману може надати вам приводу до глибших роздумів над деякими питаннями. Раджу до прочитання.

Це моє не перше знайомство з творчістю В'ячеслава Васильченка. Минулого року було прочитано роман "Тату. Читання по очах", який залишив дуже приємне враження. І ось настала та мить, коли у мене виникло бажання продовжити знайомство з творами українського письменника. Перед тим як написати рецензію хотілося сказати декілька слів про самого автора, насамперед через те, що його ім'я відоме досить в вузьких колах читачів. І даремно. Васильченко неодноразовий переможець конкурсу "Коронація слова", а його книги варті для прочитання. Отже "Дворушники, або Євангеліє від Вовкулаки". Васильченко продовжує серію романів, де головним героєм виступає Богдан Лисиця - професор словесності і в той же час він є кореспондентом газети "Презумпція", де головним редактором працює його старий товариш Сергій Бондаренко. Всього один телефонний дзвінок і Богдан береться виконати доручення друга. Вбито дружину відомого банкіра. Звичайне вбивство? Ні. Всі обставини злочину вказують на те, що це якось пов'язано з давньою легендою про вовкулаку. Та і сліди залишені на місці злочину вказують на те, що жінку начебто вбито вовком. Містика якась? Звичайно. Сам автор в передісторії наголошує, що роман містить елементи містики і вони таки є. Забігаючи наперед скажу, що я дізнався багато нового про таке явище як вовкулаки і все що з ними пов'язане. Роман досить об'ємний навіть для електронної книги, але від цього він не стає нудним чи затягнутим. Події спливають одна за одною і автор свідомо веде до логічного кінця за допомогою головного персонажу роману. Богдан Лисиця - дотепний, розумний, іронічний герой. І в той же час він принциповий і діє за своїми правилами. Він підкупляє нас читачів своєю простотою і почуттям гумору. Васильченко пронизав роман іронією, адже погодьтеся, що в цьому щось є, коли головний герой на прізвисько Лисиця шукає вбивцю, начебто вовка. Чим далі в своїх пошуках просувається Богдан тим частіше починає розуміти, що все насправді не так, як здається на перший погляд. На протязі всієї книги нас чекають непересічні персонажі, таємничі події, нестандартні ходи, клубок неординарних загадок і навіть лірична, чуттєва лінія незавершеного кохання. Фінал як і належить жанру непередбачуваний і чуттєвий, як на мою думку. Особливо хотілося відзначити мову і стиль автора. Щодо стилю написання, то він має свою особливу родзинку з присмаком іронії і якоїсь неповторності. Щодо мови, то це чудова українська літературна мова, від якої важко відірватися як до речі і від самого роману. Як висновок - роман "Дворушники, або Євангеліє від Вовкулаки" - чудовий зразок сучасного українського детективу. Я не розчарований і навіть навпаки - дуже радий що у мене є можливість читати романи Васильченка. Вони того варті і рекомендую всім шанувальникам якісного українського детективного жанру. Мені сподобалась і тому оцінка буде "п'ять" і ніяк іначе. Враження чудові.