Ярослав Мельник вміє дивувати. Свого часу я була в захваті від його "Далекого простору" і "Маші", а "Чому я не втомлююсь жити" навіть викликали в мене порівняння Мельника з Кінгом в самому кращому розумінні цього слова. Тому новинку від автора я не могла пропустити. "Дуже дивний будинок" - це збірка з 99-ти коротких історій, основна характеристика яких - їх дивність. Це типу замальовки з життя різних людей, при чому одному персонажеві (Хворостенкові) навіть присвячено їх кілька десятків. І якщо деякі історії мені здалися досить філософськими і глибокими (Час життя, Місцезнаходження, У чому щастя, Тимошкін і Миколайчук, Петро Ілліч і Микола Тимофійович), то деякі я перечитувала кілька раз, але так і не зрозуміла їхню суть і те, що хотів сказати автор. Мельник дуже любить натуралістичні деталі, приплітаючи їх де треба і не не треба, здається, що матка - то взагалі його улюблений орган. Та і взагалі ставлення Мельника -письменника до жінок якесь дивне, він скоріше розглядає їх як об'єкт з крові - плоті, а не особистості з думками та почуттями. Оповідання Ярослава нагадують своєрідні хоку - пару рядків безглуздих подій і фінал, але фінал виглядає не як логічний висновок, а як така ж сама безглузда дія. Я так і не визначилася у відношенні до цієї книги. Можливо до рівня автора я просто не доросла.