Мер певного містечка (якого не вказано) Марко Любомир (тааак, я теж спершу не розуміла: чи то дві різні людини, а це просто - ім'я та прізвище) аби додати рейтингу перед прийдешніми виборами відвідує психіатричну лікарню.  Там знайомиться з особливою дівчиною.  Роксаною - талановитою піаністкою, яка шукає свою душу. Заворожений грою, Марко вирішує організувати для неї концерт. Але є проблема: дівчина боїться людей, не підпускає до себе, не любить дотиків. Попри напружений графік, наречену та свої проблеми, чоловік намагається знайти час аби підтримати Роксану на репетиціях... Розповідь в книжці ведеться почергово від Марка і Роксани. Тут багато сумнівів, роздумів, відчуттів. Спершу це виглядало свіжо й захопливо, та все ж трохи перебір в подальших розділах, коли почасти стало повторюватись. А ще й "цікава історія", пов'язана з паном Марком, мені виглядала неправдоподібною. Як і завершення - не повірила, бо трохи знаю про особливих людей. Тут - мінус. З іншого боку - не так багато книжок, де описують людей з особливими потребами, їх внутрішні стани та відчуття - за це плюс. В підсумку - трохи політики, трохи криміналу, трохи внутрішніх переживань і двоякі мої враження.

Що, як не запах свіжої книги й м'яка палітурка з тілесними сторінками може зводити книгомана з розуму? Так, лише це, але й не менш важливу роль відіграє обкладинка, що відразу впадає у вічі, і анотація, яка дає зрозуміти читачу, що попереду на нього чекає справді щось нове. Також книга Юлії Кубай "Душа" прекрасно підійде для інтровертів, які цінують філософські думки у творах. Слід відзначити, що дуже милують очі оформлення розділів. Ті тоненькі й в'юнкі гілочки з маленькими листочками немов додають роману певної вишуканості. Одразу після першого розділу склалося враження, що це якийсь американський детектив із крутим та владним чуваком у головній ролі. Якби не українські імені й реалії життя, їй Богу, я би всерйоз так думала б! На перших сторінках трішки муляли око одруківки, але вони ніщо перед "коронною" фразою Марка - "М-да". Якось саме від неї отримувала дивні вражені від роману, дивні - це ще м'яко сказано. Переплітання історій головних героїв, Марка і Роксани, - чудова ідея, адже читач може пізнати й світ жінки. Роксану складно зрозуміти, також місцями нудно читати її історію. Бувають моменти, коли її розповіді повна нісенітниця, проте водночас - це приховані філософські роздуми. Здається, що не через саму героїню її складно сприймати, а через подання її розповідей. Вони насичені безліччю художніми засобами та підтекстами. Не сумніваюся, що авторці написання сюжетної лінії від імені Роксани вдалося важче й забрало більше зусиль, ніж над долею Марка. Тема кохання видається якоюсь відстороненою і награною. Ні, письменниця прекрасно описує всі моменти та чудово передає почуття закоханих, а також поринає в деталі (і це не лише про кохання), але чогось все-таки бракує. З часом роман перетворюється у справжній детектив. І я не можу не похвалити авторку за це, адже розвиток подій справді відбирає мову, а те, як Юлії Кубай вдається зберегти інтригу та тримати читача в напрузі, свідчить лише про те, що детективну лінію вона передала на всі сто. Інтрига й напруга - немов фішки письменниці. Навряд чи де ви ще зможете знайти таке майстерне поєднання. Закінчення оригінальне, але бракує вишеньки на торті. Якраз закінчення асоціюється з українськими детективами двохтисячних. Пам'ятаю, одна людина відгукнулася про роман "Душа", як про книгу зі змістом. Я згідна, а хіба є книги без змісту?