"Дивний чай розніжував думки". Так починається і так закінчується ця книга. Сама вона теж схожа на чай. Трав'яний, духмяний, складний, різнобарвний. Процес читання як чайна церемонія. Неквапливий і глибоко духовний, час відмежування від реальності, поринання в себе, споглядання чогось далекого і прекрасного, і водночас рефлексування над ідентичністю, дорослішанням, шляхом і домом, людською вірністю, зрадливістю і незбагненністю. Тут є страшні оповідки біля вогню, адже полум'я довгими ночами живиться історіями. Реальність минулого може бути жахнішою від найстрашніших фантазій. Тут є Відлуння і Тінь, Мороз і Місячний Господар, мандрівка до Місяця, а чи пак до себе, атмосфера крижаної зими, довіра до випадкового зайди і зрадливий Мороз. А також незатишний вихід з Дрімучого лісу, зустріч з жителями Пустища і матір'ю Вовка. "Шлях вовка" - це більше про відчуття і співтворення казки, однак і про сюжет, і про клаптиковість твору, постійну зміну часопростору і оповідачів. Друга частина дилогії казкового фентезі від української письменниці і сценаристки Анастасії Лавренішиної. "Шлях вовка" був таким самим чарівним, ніжним, моторошним, красивим, метафоричним і захопливим, як і перша частина. Краса стилю і підібраних образів огортала незрівнянними чарами слова, сюжет нагадував картковий будиночок. Витягнеш карту - порушиш усе. Нічого зайвого, усе доречне. Це книга, яку хочеться мати в своїй колекції і регулярно діставати, торкатися, переглядати, перечитувати, відчувати дивність межі між знайомим і вигаданим.

Вторая часть про волшебный и мистический дремучий лес вышла такой же увлекательной и захватывающей, как и первая книжка. Молодая колдунья Ульяна теперь единственный человек, живущий в дремучем лесу. Вместе с ней живет Волк - огромное и страшное существо, вызвавшееся служить Ульяне. Но в жизни Волка была одна тайна, которую он не может раскрыть никому. Оставив в лесу свою Тень и прихватив волшебную метлу Ульяны, Волк покидает дремучий лес в поисках еще одного загадочного существа, когда-то заколдовавшего его. Оставшись совсем одна, Ульяна чувствует, что в ее дремучем лесу начинают происходить странные вещи - появляется страшный и загадочный старичок, а лес выходит из-под ее власти. Ради спасения леса Ульяна решается выйти из него и обратиться за помощью к людям, но те не видят ничего. Но выход к людям станет не только шагом в отчаянной борьбе за лес, но и ступенькой к знакомству с прошлым Волка. Мне кажется, из книги получился бы великолепный фильм или мультфильм - уж очень загадочно и захватывающе описана жизнь невидимых существ в лесу и метаморфозы с главными героями романа.

Друга частина дилогії – «Дрімучий ліс. Шлях вовка» - оповідає про долю Сірого Вовка, який виявився зовсім не звіром. Намагаючись позбутися чарів, Вовк залишає Уляну саму в Дрімучому лісі і вирушає на пошуки старого чарівника, прихопивши із собою Улянину мітлу, що здатна привести його в потрібне місце. У той самий час, коли Вовк намагається позбутися свого жахливого прокляття, до Дрімучого лісу навідується інша жахлива істота, яка прагне стати новим господарем Дрімучого Лісу. У відчаї Уляна виходить з лісу і звертається по допомогу до мешканців найближчого села, але ті не бачать ніякого Дрімучого Лісу і ніяких інших істот. Це настав вирішальний час для Уляни, Вовка і Дрімучого Лісу. Незважаючи на те, що це підліткове фентезі, у деяких моментах твору було моторошно (особливо опис дідуганів-колдунів і невидимого руху чарівних істот по лісу). Дуже кінематографічна дилогія, і, наскільки мені відомо, авторка працює над її екранізацією. Історія Вовка вражає – це важка доля вигнанця і самітника, який прийняв велике випробування й усвідомив свої помилки та слабкості.