В Анни, тридцятишестирічної шведки, було все, чого може бажати жінка: чоловік, троє дітей, затишний будинок та... молодий коханець. Але не варто відразу засуджувати цю жінку. Адже в житті не буває тільки чорного або тільки білого. Щоб читач міг - ні, не виправдати, - а лише зрозуміти Анну, Інґмар Берґман пропонує читачам стати свідками п'яти розмов. У першій розмові головна героїня звіряє свою таємницю священнослужителю Якубу. Для неї стосунки з власним чоловіком Генріком перетворилися на "в'язницю почуттів". З коханцем вона навпаки щаслива, але через ці швидкоплинні миті її гризуть докори сумління. Якуб не засуджує Анну, але каже, що вона повинна розірвати цей зв'язок. Друга розмова Анни відбувається з чоловіком. Жінка зізнається йому у всьому і водночас розуміє, що не має майбутнього з іншим. Генріку насамперед шкода себе, його образа перетворюється на параною та надмірну прискіпливість до Анни. У третій розмові Анна намагається порозумітися з матір'ю. Проте не отримує від неї необхідної підтримки та розуміння. Головна героїня дедалі більше поринає в розпач. Четверта розмова, в якій Анна і Тумас з'ясовують стосунки, нагадує двобій. Здається, що ситуація зайшла в глухий кут. У п'ятій, останній розмові Анна знову звіряється священнослужителю Якубу. Вони згадують дитинство героїні, в якому криється розгадка характеру Анни. Героїня обирає "невидиму реальність любові" замість ролі оманливо смиренної дружини в родині. Бо вона не вміє прикидатися. Вона хоче бути справжньою.

Книга точно достойная вашего внимания и того потраченного времени которое уйдет на ее прочтение, достаточно мрачная проблема возникает в отношениях главных героев, супружеская измена стала предвестником расторжения брака, роман с огромным количеством пересудов, сплетен и тяжким выяснением личных отношений, весьма неожиданно было узнать о том что изменщиком и предателем в этих взаимоотношениях оказался вовсе не мужчина как многие предполагали а его жена, которая после своего необратимого, разрушающего всё доверие и искренность поступка решила не сообщать об этом супругу, а спросить так скажем совета или найти оправдание своим действиям у посторонних людей. В книге также раскрыты те сильные, мощные чувства, сомнения и эмоции неопределенности перед тем когда нужно рассказать о своем необдуманном решении, страх из-за того какая же реакция последует после раскрытия всех грязных секретов и тайн. Подводя итог после полного прочтения могу назвать эту прозу удивительным примером настоящей человеческой сущности.

Книга відомого шведського режисера Інгмара Бергмана «Довірливі розмови» - це справжня сповідь. До речі, ця книга є заключною частиною трилогії автора. Всі три твори, треба зазначити, є автобіографічними. Генрік служить священиком. Анна виховує синів і доньку немовля. Їхній шлюб продовжується вже дванадцять років. Жінка вдає, що не помічає, що чоловік жорстоко поводить себе з їхніми синами, а він вдає, що не помічає, наскільки огидною є для дружини близькість з ним. Тут на сцену виходить Тумас – студент-богослов, який на десять років молодший за Анну, і стає її коханцем. Свій адюльтер Анна намагається осмислити в цих самих «довірливих розмовах» - з подругою, самим Тумасом, мамою, а потім і чоловіком. Ці сповіді розтягнено у часі майже на вісім років. Цікаво, що «Довірдиві розмови» - це кінороман. Отже, автор не розповідає нам, що відчувають його персонажі. Натомість він детально описує пози, жести, одяг, інтер’єри. Дуже цікава й незвична книга. Можу рекомендувати її і окремо, і в складі трилогії.