"Довга хода" Стівен Кінга дуже сподобалася, причому як книга, так і екранізація. Сталося так, що фільм подивився раніше, ніж прочитав книгу, але абсолютно сподобався і фільм і книга. А вся справа в тому, що кінцівки то різні, тому спойлера не отримаєш ні там, ні там. Читається як завжди легко і швидко. Книга невелика і цікава, рекомендую!

Чудова книга, психологічний тиск не відпускає ні на мить, читається запоєм за один раз. До цього я прочитала чимало книг Стівена Кінга і думала, що мене навряд чи щось ще може здивувати і зачепити за живе - як я помилялася. І не важливо, що деякі сюжетні повороти не до кінця розкриті, а характери та долі героїв не повністю прописані. Наголос робився не на це і правильно. Головне в цій розповіді постійна напруга, співпереживання герою та таке, що іноді мені здавалося - це я йду назустріч невідомості, а ноги самі собою підгинаються не в змозі винести тяжку подорож. Ось-ось і я почую сухе клацання курка, що зводиться... Ще раз повторюся - чудова книга, одна з кращих у Кінга, та й у жанрі в цілому.

Сотня хлопців-підлітків стартують у Ході - щорічному національному "змаганні", де правила прості: йти зі швидкістю не менше 4 миль на годину. Зупинишся, сповільнишся - отримуєш попередження. Три попередження - солдати стріляють на ураження. Переможець один - той, хто залишиться останнім живим. Приз - "все, що захоче" на все життя. Кінг написав це коли йому було 19, і це відчувається: книга про юність, яка змушена платити дорослу ціну за нічого. Рей Гарраті та його випадкові "друзі" по Ході - Пітер, Арт, Гаркер - говорять про дівчат, школу, майбутнє, яке в них, можливо, не буде. Чим довше вони йдуть, тим більше Хода оголює їх - страх, ненависть, співчуття, бажання здатися чи навпаки виграти будь-якою ціною. Ніяких монстрів, ніякої магії - тільки люди, дорога й солдати з гвинтівками. Але жах тут чистої води: ти читаєш і фізично відчуваєш втому, мозолі, спрагу, коли ноги вже не слухаються, а зупинитися означає смерть. Кінг не дає полегшення - просто веде тебе разом з ними милю за милею, до самого кінця. Для мене це одна з найжорстокіших книг Кінга саме тому, що вона така реалістична. Ніяких вампірів чи клоунів - тільки суспільство, яке дивиться шоу зі смертю і аплодує.