Хаос, сказати що дівчата різні - ні, не однакові, але суть в них одна, .. і кожна загублена, неадекватна психопатка. І от читаєш читаєш і не розумієш про що ? Дуже багато тем підіймається і кожна не розкрита, кожна тема суперечлива самою авторкою, не досказана і описана односторонньо, гостре слівце вабить, але коли однією тезою підкреслюєш проблему, а іншою знецінюєш її втрачається суть , і от без цієї суті важко читати просто опис життя людей, які нідочого не приводять.

Сподобалась мені Карпа! За стиль, за чесність, за атмосферу! Чотири жіночі історії: рок-музикантка, феміністка, інтелігентка і мажорка. Різні українські долі у тому прекрасному і не завжди романтичному Парижі. Кожна з них має свою паризьку історію і українське минуле від якого відчайдушно втікає. Їхні життя перетнуться в різний спосіб і в різні моменти. Тут немає ні позитивних, ні повністю негативних героїнь, а є різні психотипи, де кожна читачка знайде себе. Хтось буде бісити, хтось смішити, хтось змусить плакати. Емігранти і прийняття іншої країни у свою систему координат, співжиття чоловіка і жінки, вміння пристосовуватись і бажання виділятись. Пошук кохання і відчайдушна втеча від стосунків. Жінки без кордонів, внутрішня воля і бажання жити вільно, без стандартів, стереотипів чи нав’язаних суспільством правил і норм. ❗️Будьте готові до великої кількості алкоголю, сексу, наркотиків, вільних поглядів і міцного слівця. А також тут буде багато-багато Парижа. Однак окрім чарівних терас з круасанами і кавою, Астон Мартина, крісел у Люксембурському саду і устриць з бордо по вечорах тут буде й реальність орендованих квартир, вулична їжа, робота няні і вкрадені чайові у офіціанта. "Бачити Париж і кожне його нове обличчя - це наче випливати з туману. Байдуже, якого саме - робочої рутини, звичайних побутових занять, монотонного графіку навчання. Словом, всього того, що ми не особливо помічаємо і називаємо "кожен день подібний на інший". Щоразу коли ти йдеш по коридору цієї рутини, в тебе все-таке лишається шанс визирнути з туману, казала собі Рита. Інколи досить просто підняти голову й поглянути на межу дахів і неба. Хтозна-чому, це наводило різкість у голові. Зараз поволі темніло, дахи Парижа цілували темно-синє небо на прощання, як цілуються давні коханці." Мені сподобалось! Я подивилась на Париж іншими очима, я відчула кожного персонажа, хоча не всі мені подобалась і не завжди. Я надихнулась і відпочила. А ще в цій історії вчишся не засуджувати нікого, ні за що. Тож дуже раджу! "Ніхто ніколи не говорить про те, що чоловік не поважає жінку, яка йому прислуговує, не беручи за це грошей. Батьки, які виховують доньку в пострадянській парадигмі «ти головне рости красивою, закінчи престижний університет, а потім вдало вийди заміж», про це не думають. Ніхто до пори не хоче зазирати за межу «справили бучне весілля». Спершу всі дружно вірять в ілюзію родинного щастя, бо ж доця закінчила хороший виш і з нею «даже є про шо поговорити». Ну це так вони вірять, про людське око. Головною лишається незмінна цінність: «щоби забезпечував». Ніхто особливо не прагне зазирати за куліси життя цих сучасних мадам боварі. «Мадам Бровари», — жартували Ритині друзі про якусь чергову знайому, що зникла з горизонту, бо «щасліва в бракє»."