Книга для і про молодих музикантів. А те, що її написала людина, яка як ніхто, знає усі залаштункові перипетії музик, робить цю історію ще виразнішою. Злети і падіння, конкуренція (хоча саме у цій історії, конкуренція серед молодих і талановитих показана, на мою думку, не надто яскраво), кохання і Музика, як сенс життя, як життєва філософія і життєдайна енергія. Суперечлива книга, і присмак емоційний після її прочитання дуже печальний, тому якщо ви з тих людей, на яких значно впливає те, що ви вбираєте у себе (фільми, книги) – подумайте, перш ніж читати цю історію. «Нам по шістнадцять. Музика думає за нас. Вона промовляє для нас…. Нам поки що затишно в ній». «Бо там, де музика, там життя, там воно відчутніше, ніж у будь-якому іншому місці».

"До музики" - це книжка про дорослішання, про пошуки себе в житті і в музиці. Книжка з особливою тональністю - мінорною, манірною, тягучою і холодною. Тут дуже багато йдеться про мистецтво. Та навіть якщо ви не знаєте, як звучить фортепіанний концерт соль-мажор Равеля, читати все одно буде цікаво, бо назви композицій хоч і часто згадуються, не є аж такими важливими в тексті. Значнішим є проживання музики, відчуття світу через ноти, вирішення підліткових проблем ударами по клавішам, трагедія нерозуміння і трагедія прагнення, які звучать сонатами, маршами, фугами. Герої цієї книжки - особливі люди, вони дивакуваті і не такі як всі, бо живуть у світі класичної музики і власних пристрастей. Вони не мають часу більше ні на що - лише на довгі години репетицій та вправлянь за музичним інструментом і трохи на кохання. Можливо, через це у них зламані долі. Та чи вважають вони самі свої долі зламаними? Життєві цілі в цих людей теж дуже відрізняються від звичних нам. Виграти в музичному конкурсі, дебютувати перед публікою, знайти собі імпресаріо, здобути славу - ось мета їхнього існування. Не всім зайде читати про таке, але є в книзі кілька мудрих цитат, які виправдовують читання книги, навіть якщо ви й близько не цікавитесь музикою чи мистецтвом загалом. Та і стиль незвичний, цікаво із таким познайомитись.

Коли взяла читати цю книжку, то було цікаво дізнатися про життя підлітків-музикантів, бо свого часу теж закінчила музичну школу по класу фортепіано. Звісно, у мене не було планів продовжувати навчання музики. Радше навпаки: план був простий – не кинути музичну школу. І я таки спромоглася закінчити її. Тому дізнатися, як справи з музикою у людей, які ставляться до неї серйозно, було неабияк цікаво. Проте книжка деякою мірою не виправдала моїх сподівань. У ній надто багато епізодів, до яких є запитання, але відповідей я так і не знайшла. Наприклад, я так і не зрозуміла, які стосунки були у матері Акселя з її чоловіком, батьком Акселя, і чи був шанс, що у них би усе налагодилося, якби вона не втопилася в водоспаді. Чомусь так чи інакше її смерть сприймалася як самогубство, хоча із тексту однозначно зрозуміло, що це не так. Також зовсім не розкритий персонаж батька Акселя. І те, що він знайшов собі нову жінку після смерті Осе не дивно, але те, що він переїхав до неї, продавши будинок у якому вони до того жили всією сім’єю, залишивши дітей напризволяще, певною мірою обурює. Аксель не це не зважає, бо буквально за кілька днів до продажу будинку дізнається, що його вчитель музики помер і відписав йому у спадок свій будинок. Його сестра Катріне переїхала жити до друзів. Але це не змінює самого факту, адже продати будинок батько запланував ще кілька місяців до цього. Також здивувало, що батько так легко розпродав платівки матері і що на це ніяк не відреагував Аксель. Ще обурила поведінка Акселя, який закоханий в Анну, але при цьому постійно займається сексом із Марґрете Ірене, при цьому постійно наголошуючи, як терпіти її не може. Втім, можливо, така поведінка властива чоловікам, і я чогось не розумію. Інший епізод: Аня попросила Акселя, щоб він не сідав у ближніх рядах на її дебюті, бо якщо вона його бачитиме, то буде хвилюватися. Марґрете Ірене підмінила квиток і йому таки довелося сидіти в третьому ряду. Аня його побачила, збилася і увесь її дебют зійшов нанівець. Але тут виникає кілька питань: по-перше, навіщо вона його просила не сідати близько, якщо сама дала квиток із місцем подалі? Невже передбачала, що йому підмінять квиток? По-друге, якщо він знав, наскільки для неї це важливо, то міг би силою змусити Марґрете Ірене помінятися місцями. У крайньому випадку узагалі не займав би місця в залі. Принаймні це можна було вирішити. У книжці зовсім нічого не розповідається про батька Ані. Хоча негативне враження виникає, оскільки оповідь веде Аксель. Але так і залишається таємницею, чому він так прискіпливо ставився до доньки, чому, наприклад, не дозволяв їй спілкуватися з хлопцями, але при тому поставив їй спіраль, щоб вона не могла завагітніти (хоча, можливо, тому й не дозволяв спілкуватися з хлопцями, що подібні казуси з хлопцями у неї вже були). У книжці забагато сексу, який відштовхує. І забагато музики, заради якої й варто читати книжку.