Я не вмію писати про поезію технічно чи літературознавчо, і водночас сподіваюся, що зможу донести свої враження від цієї чудової збірки. "До ер" Маріанни Кіяновською - це вибрані вірші, об'єднання творів, які писалися понад 20 років. Деякі вже видавалися, однак багато які публікуються вперше. Про що книга? Анотація каже, що про любов, а я бачу загальну картину життя, філософію, тему скінченності і справжності. І любов, звісно ж. Не у категорії лише фізичного кохання, а в плані любові як основи світотворення. На мою думку, жанр цих поезій - інтимно-філософський, з ознаками медитативності. "Дидактика смерті. Ти тяжчий мені від брата. У цьому повітрі, у духові воску і хмелю Чорніє стежина, хитається холодом хата, В якій я тебе нагодую і постіль постелю". Міфологічність, інтелектуальність, вивірена щира чуттєвість - це захоплює. Вишукані метафори, яскрава образність, мелодійність зачаровують, спонукають до роздумів і послідовного читання. Про оформлення. Книга з мінімалістичною обкладинкою, оформлена у двох кольорах, підпис повернутий перпендикулярно до нижнього краю. Чому так зроблено, ми розуміємо, розгорнувши книгу. Текст надрукований у альбомному форматі. Оригінально і незвичайно. Беззаперечно, раджу поезію до прочитання, адже слово Маріанни Кіяновської - одне з найбільш вагомих, відомих і знакових в сучасній українській літературі.

Мар'яна Кіяновська творить елітарну, високу українську лірику. Вона творить свою окрему дуже знакову, сучасну, одразу впізнавану поетику не втрачаючи близького зв'язку із українською класичною традицією. Для тих, для будь кого, хто читає українську поезію, Кіяновська не може не сподобатися. Ця збірка починала писатися ще до всіх тих драматичних подій, що охопили нашу країну, тоді коли слово "війна" в українській поезії вживали суто метафорично, задля означення виснажливого, важкого кохання: "Я кохаю тебе, і триває священна війна, У якій замість зброї - уміння твоє забувати" Але, як це часто буває зі справжньою поезією, велика кількість образів та метафор набувають універсальних змістів. Так, це ще одна збірка про нещасне кохання, ще однієї поетки, хіба в нас самих мало в житті історій зі складними відносинами? Можливо й не мало, але чи самі ми вміємо їх пережити, чи вміємо приймати, долати, прощати, гоїти собі рани? Чи може ми просто закидуємо все у найтемніший куток свідомості, чи замикаємо десь усередині, разом із власним серцем?