Для мене вибір даної книги був не стандартний через знайомство із автобіографією автора. Як не проста особистість який зміг пристосуватися, жити, працювати,при двох різних режимах, мене зацікавила. Захотілося познайомитися із творчістю. Щодо роману "Дівчина з ведмедоком" - дуже сміливо написано. Книга читається легко. Автор через любовні відносини розкриває різні погляди на почуття та сприйняття кохання. Героїня даного роману через не розуміння кохання, пошуку його, пошуку ідеальних легких відносин, губе себе стає повією. Її легковажність та світогляд на той час був важко зрозумілий для суспільства, це викликає внутрішній протест у Зини. Вона путається у своїх вчинках, і в решті решт там де вона хотіла знайти себе, вона губиться.

«Дівчина з ведмедиком» та «Доктор Серафікус» романи Віктора Петрова-Домонтовича, написані у 1928-29 роках Дизайн обкладинки і незнайоме мені (каюсь) прізвище автора мене зацікавили. Залишу загадкову особистість автора дослідникам його біографії та творчості. Висловлюся щодо вражень про два романи під однією обкладинкою. Читається довго. Усього 280 сторінок разом із довгим переднім словом Віри Агеєвої, зміст якого доступний тільки літературознавцям та історикам, а мені, простій смертній читачці може варто було б прочитати його ще раз, після романів. Але щось не хочеться. Романи написані майже 100 років тому, а мова тексту така смачна, не доберу влучнішого епітету. Тут усі мовні «штучки», які нещодавно повернули в українську граматику, адже укладачі намагалися зберегти, де це можливо, стиль автора. Розгорніть книгу будь-де і натрапите на: каварня, міт, матеріяли, заприязнив, хемічна лябораторія, клясичні строфи, розглядав зустрінену незнайомку, потрібні йому тільки для естетичної завершености його аристократичних захоплень. Текстовий редактор ці слова підкреслює, бо не знаходить їх у своєму вбудованому словнику. До сюжету. «Дівчина з ведмедиком» про закоханість учителя в свою зовсім юну ученицю. І це на фоні післяреволюційного життя української столиці, тотальної бідності молодого хеміка, руйнування патріархальних традицій сім’ї, фемінізму (хоч в тексті нема цього слова, але є його ознаки). Адже дівчинка Зина хоче самостійно приймати рішення щодо себе і свого майбутнього. Хоче сама обирати коли і з ким. І не хоче йти заміж, коли порядний учитель пропонує їй шлюб. Куди її це приводить? У Берлін. Чим вона там займається? Ага. «Доктор Серафікус». Спочатку я не вхопила значення оцього слова «серафічний». А воно похідне від «Серафим». Серафічний – отже янгольський. Серафим не має статі, має до шістнадцяти ликів, сам є безтілесним вогняним створінням… Так і головний герой, ім’я якого отак відразу я не відтворю, а прізвище – Комаха. Він учений, дослідник мітів, занурений у науку, глибоко занурений, на скільки це можна собі уявити. Не помічає нікого і нічого довкола себе, аж натикається на будинки йдучи вулицею. Комаха потамував у собі звичне людське бажання спілкуватися з іншими людьми, закохуватися. Це схоже на сучасне поняття асексуальності, мабуть. Головний герой вважає секс ницим, ганебним, недостойним високоосвічених та культурних людей. Отаке. І зацікавлюється ним жінка Вер, розкута в усіх сенсах, хоч займається вона перекладами, а не тим, чим закінчує Зина з попереднього роману. Зацікавлюється, поки Комаха був байдужим. Виводить його до театру, «завтра ввечорі можете завітати до мене». Але закінчується ця історія банальним стражданням горе-Комахи: «Я не існую. Існуєш ти. Я існую тобою. У мене два бажання: одне – зникнути в тобі, і друге – віддати тобі всього себе.» «Ти – недосяжна, Вер. Я майже щодня бачу тебе у сні, але я ніколи не зустрічаюся з тобою. Ти була, і ти пішла, і я, у стурбованому бажанні й сподіванні зустрітися з тобою, іду, біжу, шукаю, розпитую, турбуюсь, кидаюсь із одного місця в інше, - і ніколи з тобою не зустрічаюсь.»

Віктор Домонтович - це український письменник, який, як вважається, разом із Валеріаном Підмогильним започаткував жанр українського інтелектуального роману. Конкретно це видання містить в собі дві відомі історії із доробку письменника, а саме "Дівчина з ведмедиком" та "Доктор Серафікус". Мені дуже хотілося розглянути саме перший вищезгаданий твір, адже він доволі цікавий та непростий. Як тільки цей роман не називали - й першим феміністичним романом в Україні, й порівнювали з "Лолітою" Набокова, але можна сміливо сказати одне - це яскравий приклад модерністського неокласичного роману. Головний герой історії - це не надто молодий чоловік на ім'я Іполіт Миколайович, якому пропонують приходити до родини Тихменєвих, аби проводити приватні лекції для двох сестер - Зини та Лесі. І якщо Леся є сумлінною ученицею, тихою та скромною дівчинкою, то Зина справжнє чортенятко, яка приковує до себе увагу свого учителя... Звичайно, це дуже неоднозначна історія, адже вона написана на таку непросту тему.