Мабуть, на світі не існує таких дітей, які люблять збирати іграшки... Деякі роблять це більш охоче, деяких доводиться умовляти, стимулювати, шантажувати... Хоча ж це легко зрозуміти, якщо поглянути на все дитячим поглядом. От граєшся ти, будуєш щось, вигадуєш цілий казковий світ і тут раптом надходить вечір і потрібно лягати спати. Та ж рука не підіймається то все зруйнувати... Власне саме таку ситуацію і змальовує авторка у своїй терапевтичній казці про динозаврика Бульку. А ще наводить цікаву історію, як привчити дитину до складання іграшок. Щоб без маминих нервів і дитячих істерик. Моїй 3-річній дитині книга дуже сподобалася, та й мені особисто була корисна. Донька і до того прибирала іграшки, але після читання, щовечора усаджує весь свій гараж гарненьким рядочком. Можливо на це вплинув Маршал із "Щенячого патруля", від якого вона просто фанатіє та постійно шукає на малюнках. Можливо динозаврик, від яких фанатіє багато дітей. Можливо ім'я Булька... Ми навіть постійно знайомимося: - Привіт! Мене звати динозаврик Булька. А тебе? - Привіт! Я динозаврик Улька! От чому ця книга не трапилася мені раніше? Можливо старшенький, 7-річний син теж навчився б збирати свої речі і складати їх на місця? Чи то все від темпераменту дитини залежить?