Мого інтелекту, на жаль, не вистачило, щоб продертися крізь тисячі нових місць, концептів, пісень… Книга читається дуже важко. Я фанат Дюни і дуже хотілося мати маленьку Українську Дюну, але нажаль не зміг

Прекрасна книга, суміш фентезі, постапокаліпсису і міфологічних відголосків притаманних українській землі. Однозначно раджу, книга яка захоплює і налаштовує на роздуми.

Дім солі - Світлана Тараторіна. Враження від книги досить неоднозначе. Якщо від першої половини я була в щенячому захваті. То від другої я втомилась. Спочатку все розвертається в гнітючо темній атмосфері постапокаліпсису з дрібкою магії і диктатури. Всі дії героїв логічні і досить зрозумілі. Вони продиктовані як фізикою світу (просто шикарно прописано) так і їх особистими мотивами. А після середини зявляється дуже багато мерісьюшних моментів. Всі роблять так тому що це потрібно по сюжету і все одно, що в логіку поведінки героїв це не в писується. Це таки дало добрячий контраст. НІби писало дві різні людини один твір. Із-зі цього сюжет видався затягнутим сторінок так на сто. Кінець нам ніби обіцяє другу частину. І от тут я навіть не знаю, якщо вона буде як перша частина - то буду читати із задоволенням, якщо я друга - то навряд чи. Сталося так, що зелений степ Кіммерику перетворився на випалену пустелю Дешту. Відбулось це саме тоді коли Старші Брати вирішили принести на півострів "свободу, мІр і прАцвЄтАнІЄ". Якось так вийшло, що корінне населення виявилось від ідеї не в захваті і почало пручатись. До того ж генетичні експерименти на дітях, якось не додавали всенародної любові. А тут ще й Спалахи відбулись дивні і незрозумілі, що перетворили землю і людей на покручів. Суер який змушує мутувати не лише органіку але й нематеріальні речі тепер скрізь. Він одночасно вбиває і допомагає вижити. Але яким чином в цій каші замішані давні боги? Який у них зиск з цього? І чи настільки вони могутні як хочеться вірити людям?