Красивий текст, неймовірні описи, цікава історія. Якщо вам подобаються детальні описи з метафорами і порівняннями, ви вмієте бачити настрій як колір, вечір як запах, характер як погоду тощо, то ця книга для вас) Від себе дуже раджу. Сподіваюсь, що буде новий наклад.

Прочитала відгуки на Якабу та вирішила відкрити для себе нове ім'я в сучасній українській літературі. Привабило те, що в романі немає трьох поколінь однієї сім'ї в горнилі історії, та події відбуваються на берегах Дністра, де я ще не була, і які б хотіла для себе відкрити. Не знаю, що трапилось з автором у Товтрах, що він так ненавидить місцевих жителів і зображає їх жалюгідно злісними та мстивими. Можливо, та мимохідь згадана історія про туристів, яких побили на дискотеці, це про нього. Єдині більш-менш позитивні персонажі - це Фельдшер з Харківщини (мовчазний та врівновжений) та Борис Уваров, переселенець з Донецька (чесний роботодавець, не держить зла на лихих місцевих, та ще й дає гроші своїм кривдникам). Сміявсь. Видно, що автор дивився Доктора Хауса, тому головний персонаж Фельдшер, лиш кинувши оком на людину, одразу ж ставить їй точний діагноз. Також автор побував у Індії, чим щедро, хоч дещо незугарно ділиться на сторінках своєї книги. Фельдшер п'є чай-масала, чим надзвичайно дивує селян (скептик у мені згадує трав'яний чай сільського дитинства). Також він радить пацієнтам нестандартні методи лікування, як ото стояти на голові чи з'єднувати пальці рук. З пальцями ще погоджуся, але от стояти на голові непідготованим людям радить типу мегакрутий спеціаліст? Радів за автора і сміявсь. І звісно ж сучукрліт неможливий без ненависті між її чоловічою та жіночою половиною. Тому на сторінки раптово вривається манірна письменниця зі своїми книжками у рожевих палітурках. Знову сміявсь. Про сюжет та персонажів промовчу. А от про мову роману - ні. Дуже щедро розцяцьковано епітетами, наче колорадських жуків кропить він тих читачів метафорами та порівняннями. Мене місцями просто паралізувало. Всі прикметники, які знав, виклав на папері. Дівчина Ліза з блюдечком спини, фарфоровими п'яточками, восковими ніжками, вощеними вушками та блакитними пташечками очей - це труп Аватара з кіфозом чи що? Єдиний вдалий момент - це розмова Фельдшера з дітьми про пошук призначення. Висновок: як відкрила, так і закрила. Повернусь до старої гвардії - Андрухович, Забужко, Кокотюха, Прохасько, Іздрик, Жадан.

По перше, я хочу подякувати автору за неймовірну історію яка поглинає та змушує переживати великий спектр емоцій, від ненависті до любові, від щастя до відчаю, від влучного гумору до сліз. Події роману відбуваються в Подільских товтрах у вигаданому селі Крутояр, головним героєм якого є сільський Фельдшер. Кохання, зрада, відчай, біль, щастя - це все його чекає в Крутоярі. Я рекомендую прочитати книгу жінкам, чоловікам, студентам та навіть школярам. Незважаючи на те що в романі є «красні слівця» , в ньому є мораль, яка саме - вирішуйте для себе самостійно після прочитаного) Але те що треба нам всім навчитися в «Дім чистого світла» - прощати себе та прощати оточуючих. Взагалі мені подобаються книжки Симора, адже його романи - це синтез мелодійної української літературної мови, історії, яка тримає тебе з першої сторінки до останньої та живих персонажів, які дуже близькі кожному. Книга прочиталась на одному подиху, та емоції які я від неї отримала, будуть зі мною ще довго))) Ще раз дякую авторові, та з нетерпінням буду чекати нову книгу)