Поланік – неоднозначний письменник. Він не для всіх. Особливо, зауважу, не для жіночої статі. Поки що, з трьох прочитаних книг, лише Бійцівський клуб для широких мас. Інше ж – не для гидливих. Поланік не цурається описувати всілякі бридкі сцени, які багато хто не сприйме. Роман «Щоденник» являється ні чим не іншим, як щоденником. Щоденником Місті, який вона пише чоловікові, котрий попав в аварію і знаходиться наразі в комі. Майже кожного дня вона робить нотатки. Описані події відбуваються протягом двох місяців літа. В ньому вона викладає всі свої емоції, які накопичились по відношенню до нього і оточуючих, додаючи події, які стаються в даний час. Спочатку, більшою мірою, це емоції… Емоції засудження, ненависті. Та потім вона попадає в коловорот загадкових подій. І роман перетворюється в такий собі детектив, з примісю містики. Місті стає жертвою. Жертвою культу, обряду, сама того не розуміючи. Десь з середини книги вона починає тебе поглинати. Хочеться взнати ту таємницю, яку приховують жителі острова, де проживає Місті. І в якій замішані всі. Навіть близькі… Не обійшлось тут і без згадки гомосексуальних відносин, на які падкий сам автор. І все це приправлено чорним гумором. Що мені подобається в Поланіку, так це те, як він вміє закрутити сюжетну лінію. На початку я навіть і близько не уявляв як обернеться картина. І така кінцівка!