Ця книга-білінгва від "Фоліо", на жаль, не може похвалитися високою якістю перекладу (та й примітним оформленням, ніде правди діти, теж), відтак її рятує саме те, що твір, який було обрано для перекладу, достатньо відомий, аби врятувати видання й змусити читача ним зацікавитися. Принаймні, цінителеві текстів-оригіналів без адаптації воно точно стане в пригоді. Походеньки принца Флорізеля продовжуються й переходять зі злиденного світу Англії до бруду в колах середнього класу та аристократії, але, як і в "Клубі самогубців", значної ролі самоназваний принц-детектив у сюжеті не відіграє. Радше він просто з'являється в найнесподіванішу хвилину щоб, як добра чарівниця, двома наказами навести лад між головними героями повісті. Навіть полковник Джеральдін цього разу відходить на другий план. Але треба віддати належне Роберту Стівенсону, цей твір написаний із набагато більшою дозою гумору, ніж попередній. Наприклад, опис процесу, під час якого добра й чесна людина перетворюється на гидкого грабіжника й ошуканця, ледве забачивши Діамант раджі, настільки просякнутий іронією, що на хвилинку навіть згадується стиль Джейн Остін, вже за часи своєї молодості відомої своїм гострим язиком. Повість про діамант, мабуть, найвеселіша з усіх творів Стівенсона, що я читала, а за динамічністю я поставила б його другим у списку одразу після "Острова скарбів".