Івана Праведного життя терло нещадно, а він тихо й терпляче тримався свого шляху. Жив як умів, мучився своїми гріхами, шукав правди і дивився у світ чистими очима дитини — світ відкрився йому істиною, над якою віками тремтить людська душа.
