Одразу варто зазначити, що «Людина без властивостей» - роман незакінчений, але він ідеальний в своїй незавершеності. Отже, Австро-Угорщина, початок двадцятого століття. Наближається ювілей правління Франца Йозефа і спеціально створений для цього комітет вже визначає, як краще відзначити таку дату. Але іронія тут в тому, що ані сам Франц Йозеф, ані його імперія до ювілею не доживуть. До складу цього комітету входить і Ульрих, який, перш ніж стати суспільним діячем, був математиком, інженером і офіцером. «Людина без властивостей» - це роман, який важко читається, будьмо відверті. Його автор Роберт Музіль розповідає про «пластичну» людину, яка готова на все. І ця «людина без властивостей» у рамках роману – явище, безперечно, позитивне. Так, Ульрих живе не вчинками, а ідеями. Проте не варто думати, що у книзі через це нічого не відбуваються – ще й як відбувається! А ще, тут хоч і не явно, проте відчувається наближення чогось масштабного зі знаком мінус. Це Перша світова війна, напередодні якої і відбуваються події.

Історія Ульріха і паралельної акції продовжується. Ульріх все частіше навідується в будинок Фішелів, де на нього завжди чекає молода і наївна Герда, яка так намагається домогтись його уваги і схвалення. Діотима закохується в Арнгайма ще палкіше і тепер перед нею стоїть проблема морального вибору: чи тишком-нишком зраджувати своєму чоловікові - начальнику відділу Туцці, впавши в обійми коханого Арнгайма, а чи подати на розлучення й узаконити стосунки з цим авторитетом Духу. Про Арнгайма дізнаємось, що він не пальцем роблений і має свій інтерес у паралельній акції, що ставить під сумнів палкість його почуттів до Діотими. Не залишається осторонь і Клариса, яка, божеволіючи, від турботливо-нав'язливого Вальтерового бажання мати дитину, намагається звабити Ульріха і зробити його батьком своєї дитини, але її спроба зазнає провалу. Маленька служниця Рахель - чорноока і хитра галичанка - далі не взмозі протистояти "чарам" Ульріха, проте віддається темношкірому Солиману. Генерал фон Штум починає проповідувати свої ідеї і заангажовує паралельну акцію думками про військову справу. Виходять перші мітингувальники проти паралельної акції, бо та, бачте, нівелює права окремих народів, німців, зокрема. Попри всі ці події, постать Ульріха залишається загадково-непізнаною. Чому? Бо він авторитет для багатьох, але не схвалений автором, і мною теж. Навіть Арнгайм помічає, що Ульріхові чогось бракує. Бракує так, як Моосбруґерові, який, напівпідсудний, не усвідомлює провини за свої злочини, бо в нього відсутня така властивість. Якої ж властивості бракує Ульріху? Мене досі лякає те, що хоч і тритомний, роман залишився незавершеним. І я таки маю надію, що у третьому томі все стане на свої місця. Тож слідкуємо, що буде далі! Автор настільки точно передбачає майбутнє: первинними починають ставати попит і пропозиція, саме тому Арнгайм стає таким популярним письменником. Абсурдно, що Моосбруґер так приваблює своїх майбутніх жертв своєю маскулінністю і фізичною міццю, а потім жорстоко розправляється з ними, бо краще б вони його не чіпали і розум любили в епоху сум'яття. Така чудова книга, шкода, що малознана. Ще б обгортку симпатичнішу, то люди купували б!