Мене ця книга вразила до глибини душі, я й досі не можу спокійно думати коли згадую сюжет книги. Для мене дуже не очікувано все розвивалося, я навіть не могла подумати, що все так трагічно закінчиться. Я прочитала її за два дні. Читається легко, події настільки непередбачувані, сюжет пробирає за живе. Вчителька і старшокласник закохалися один в одного, вони кохали чистим справжнім коханням, однак все виявилося не так просто. Їхньому коханню, у тому світі в якому вони жили, не мало право існувати. Закохані вирішили покинути все і втекти, туди де ніхто їх не засудить, де вони будуть вільні і зможуть насолоджуватися один одним. Виявляється, що свобода це не лише буди вільними від усіх, від поглядів, та засуджень, перш за все це відповідальність. Отримавши свободу молоді люди забули, що вони не повинні тікати від когось, щоб бути вільними. За це вони поплатились, найціннішим, що у них було, своїм маленьким немовлям. Коли читала той уривок, коли дитина захворіла, у грудях щеміло, сльози наверталися, я до останнього надіялась, що маля вдасться врятувати.... Книга допомагає задуматися, про цінності в житті, і не потрібно кудись тікати від проблем, їх потрібно вирішувати. Двоє закоханих молодих людей, отримали справжнє кохання, але втратили маленьке чудо, шкода, що їх ніхто не підтримав з рідних, вони залишилися самі зі своїми проблемами.

Прочитав однажды книгу Светланы Талан «Розколоте небо» я начала следить за творчеством автора и покупала все новые книги, которые выпускает «Книжный Клуб». Выхода этой книги я тоже ждала с нетерпением, так как аннотация мне показалась интересной. С одной стороны отношения между учеником и учительницей уже не новые и авторы нередко выбирали их в качестве основы для своих романов, а с другой было интересно узнать, как эту же историю преподнесет любимый украинский автор. На самом деле я ожидала чего-то большего. Возможно, хотелось, чтобы проблема Родиона и Виталии была освещена более подробно с психологической стороны, хотелось больше интересных поворотов в сюжете. В итоге я прочитала классический любовный роман. Я не поверила в чувства героев. Возможно, из-за того, что история показалась мне банальной. В основном на протяжении всего сюжета главные герои признаются друг другу в любви и пытаются сбежать от проблем. Вместе с тем в своей новой книге Светлана Талан подняла интересные темы. Мне понравились размышления главной героини о том, где же на самом деле живет свобода. Было интересно прогуляться вместе с героями по местам, которые были брошены и, по сути, убиты человеком вследствие катастрофы в Чернобыле. Понравился охранник на пропускном пункте в зоне отчуждения. Владимир выступил в романе в образе мудреца и поделился своей непростой судьбой. А главным героям пришлось многое отдать в поисках мнимой свободы, пока они не осознали свои ошибки. Прочитать этот роман все-таки стоит, но это просто любовный роман.

Ця книга стала для мене просто неймовірно приємною несподіванкою, приємною знахідкою. Я очікувала якогось чергового легенького любовного романчика про заборонене кохання. А тут прям філософія! Отже: заборонене кохання – між вчителькою Віталією та її учнем Родіоном. Таких стосунків наше суспільство не приймає. До речі, це ж дійсно так. Феміністична проблема, пережиток патріархату. Якби ролі були проставлені навпаки – старший учитель і молодша учениця – люди б трішки попосміхались і прийняли б такий союз. Але коли жінка старша! Всім одразу є діло до чужого життя. Але ближче до книги. Щоб знайти свободу, щоб мати можливість жити і насолоджуватись своїм коханням герої тікають, ну, майже на безлюдний острів – до зони відчуження. (Сміливий вчинок, я б так е змогла) Там вони починають жити в покинутому будинку, думають, що знайшли свободу – але від себе ж не втечеш! Мені відразу було зрозуміло, що рано чи пізно їм доведеться повернутися. Не можна ж тікати все життя. Але спочатку героям потрібно зрозуміти, що свобода не зовні, вона всередині нас. А маючи кохання і кохану людину поруч можна з усім впоратися. Хороша книга. З одного боку, легка, а з іншого – на подумати. Чимось нагадала Анну Кареніну. Там кохання героїв не було аж настільки сильним, щоб вистояти і перемогти осуд суспільства. Тут ситуація краща. І це мене радує, люблю хороші кінцівки)