Написать более шестисот страниц размышлений о прожитой жизни (именно размышлений, а не пересказа этой жизни), притом написать интересно, не каждый писатель сможет. Тем более, наш современник. Тем более, американский писатель. В целом такая детализованная рефлексия свойственна скорее европейской литературе, а не американской, в которой преобладает движение сюжета. Чем-то "Дар Гумбольдта" напоминает "Зиму тревоги нашей" Стейнбека. В книге фактически два главных персонажа - преуспевающий писатель Чарли Ситрин и друг его юности, поэт Гумбольдт, чей талант погублен отчасти душевной болезнью, а отчасти - безалаберностью и ленью. Гумбольдт, написавший в юности лишь одну маленькую книжицу стихов, продолжает жить лишь в воспоминаниях Чарли Ситрина (кстати сказать, обворованного им). К нему в полной мере применимы слова Макбета: "Жизнь - это повесть, которую пересказал дурак, в ней много слов и страсти, нет лишь смысла".

Сол Беллоу отримав за цю книгу Пулітцера ще у 1975 році, але такі книги, як і добре витримане вино, свого "смаку" не втрачають. Чарльз Сітрин досить успішний письменник, любитель розкішного життя, комфорту, неконфліктний, доволі манірний, але поруч з тим йому вкрай не щастить з жінками: дівчина, яку він палко кохав у юності загинула, колишня дружина справжня стерва, яка готова витягнути з нього останній долар, а теперішня коханка дурить йому голову. Він вкрай розгублений, бо хоч і розуміє, що його використовують всі навколо, зокрема друзі, але нічого з цим зробити не може. Зі своїм єдиним справжнім другом, уже покійним, поетом Гумбольдтом фон Флейшером, він розсварився ще задовго до його смерті і це теж не додає йому спокою. Зрештою саме Гумбольдт допоміг йому влитись в світ літератури, був його наставником, другом, хоча й доволі ексцентричним. Як можете зрозуміти з назви книги, Гумбольдт залишив йому перед смертю певний спадок, дар, тож довідавшись про його існування, Сол хоче дізнатись, що саме йому дісталось і звичайно отримати його. Але життєві негаразди не дозволяють йому це зробити швидко. На перешкоді стає ряд обставин: і мафіозі, дружина якого, о диво!, пише докторську саме про Гумбольдта, і судова тяганина з колишньою дружиною, незрозумілі плани його коханки і його роль в них, хвороба брата, плюс поїздка в Європу, яка виявилась зовсім не такою, як планувалось. Солу Беллоу вдалось створити напрочуд хорошу книгу, я такі називаю "затишними", вона водночас місцями сумна, а десь весела, наповнена інтелектуальних роздумів про літературу і філософію, і водночас ними не перевантажена, події розвиваються неплинно, але динаміка не втрачається. Дуже рекомендую прочитати, не пошкодуєте. Перекладачу Ірині Карівець, окрема подяка за якісну роботу.

"Він був блискучий мовець, розпалившись, міг невтомно провадити монологи; чудовий імпровізатор та майстер наклепів. Дістати прочухана від Гумбольдта насправді було чимось на кшталт привілею. Це було, наче стати прототипом двоносого портрета Пікассо чи випатраної курки Сутіна"; "шляхетний дивакуватий красень". "B Чикаго Гумбольдт став одним з моїх важливих померлих"."Попри нашу велику сварку і п'ятнадцять років відчуження він дещо залишив мені за своїм заповітом. Я одержав від нього спадщину" - усе це - дрібна частинка інформації, що ми отримуємо на початку роману аби почати вибудовувати образ Гумбольдта фон Флейшера у своїй свідомості. Оповідь ведеться від особи Чарлі Сітрина - успішного письменника середніх років, що наразі перебуває на переломному етапі свого життя. Він заплутався між своїми жінками, бажаннями та застряг у муках творчості, не здатний писати далі. Подумки він постійно повертається до свого давнього друга й наставника, аналізує їхні минулі взаємини та намагається отримати прощення навіть у себе за те, що покинув друга у складний момент його життя, коли той змагався із божевіллям. У книзі часто згадується спадщина Гумбольдта, але дізнаємось ми про те, що саме дісталось Чарлі лише наприкінці, але інтрига того варта. Бо це не просто роман. Звичайно там є цікавий і досить динамічний сюжет, проте він розбавлений роздумами оповідача-автора про вічне, про призначення людини, її покликання. Саме тло оповіді дуже перетинається із біографією письменника та рештою його творів. Як і в інших романах Сола Беллоу головний герой - єврей-інтелектуал, який має статки, успіх та кохання, та в якийсь момент лишається або всього, або чогось важливого, що змушує його переглянути своє життя. Роман сповнений алюзій, метафор, незвичних словотворів, читати його - суцільна книжкова насолода. Насолода настільки велика, що іноді хочеться стати скнарою і не пускати його у світ, аби ця перлина лишилась тільки для себе.