Ця книга викликала в мене просто шквал емоцій - і позитивних, і негативних. Після прочитання залишився такий собі гіркуватий післясмак. Оповідь ведеться від 11-річного хлопця Джона, який зачитується різними виданнями Книги Рекордів Гіннеса та, на мою думку, є самотнім. У нього є сім’я: мама, тато і бабуся. На перший погляд здається, що це нормальна середньостатистична сім’я, але, як вже зазначено – це лише на перший погляд. У мене склалося враження, що кожен з членів родини має свої певні психологічні (чи психічні) вади/відхилення/недуги/хвороби. Коли вони окремо одне від одного, їхні «таргани» ховаються по нірках мозку і не показуються, але варто лише їм зібратися в одному приміщенні – вся ситуація перетворюється на бомбу уповільненої дії, лише стій і чекай, коли вибухне. Цікавим є те, що жоден персонаж не є статичним протягом твору. Тобто, вони викликають у читача різні почуття, а не затримують біля себе одну емоцію. Спочатку я думала, що мені буде шкода самого Джона – вже після третини книги ситуація змінилася, потім була переконана, що жалітиму його матір – думка змінилася після подій у квартирі. Можливо, я жалітиму його бабусю, але ні, знову промах. Єдиний, хто мені точно не подобався і викликав тільки негативні емоції – це батько Джона. Взагалі не переварюю його. Мені здається, що твір було написано саме для того аби показати токсичні (майже аб’юзивні) стосунки в сім’ї, що поступово руйнують особистості кожного з її членів. Книга варта для прочитання, адже в ній є те, над чим варто задуматись кожному, хоча мені здається, що буде мало людей, яким ця книга сподобається.

Отрывок жизни одной семьи глазами 11-летнего мальчика. Не семейная сага в привычном смысле. Не совсем история взросления. Очень странная история.. Долгое время казалось, что ничего не происходит. Обычные будни, маленькие радости и мелкие ссоры. Я не могла понять, о чем же собственно говоря роман, где ключевая идея и проблема.. Примерно на 2/3 я думала, что наконец-то поняла суть. Но финал снова вызвал недоумение и оставил больше вопросов, чем ответов.. Несмотря на все недостатки, мне книга скорее понравилась, чем нет. Так как описание ведётся от имени мальчика, многие вещи показаны через призму детского восприятия. О многих "взрослых" вещах в жизни семьи приходится только догадываться и строить предположения. Слишком многое остаётся "за кадром". Ребёнок хочет быть любимым, он требует внимания. У взрослых к сожалению не всегда остаются на это время и силы. Мне кстати не было жаль парня, скорее он был неприятен (как и все остальные герои). Возможно, раньше я бы посочувствовала ему, но сейчас я в том возрасте, когда больше сочувствую родителям. Все семьи не идеальные, люди несчастны каждый по своему. Я ожидала каких-то изменений в жизни героев. Но в финале все возвращается к тому, с чего начали, они остаются и дальше несчастны, и все также врут что "все в порядке".. Книга о том, что не всем нужна правда, и что иногда она ранит.

Для мене це книга про дорослішання. Розповідь йде від імені Джона. Йому 11. Він дуже швидко росте. Вищий за всіх однолітків. І він володіє суперсилою - вміє розпізнавати брехню. Мріє потрапити до Книги рекордів Гіннеса зі своїм даром. Але чи таке то щастя - знати правду? І чи потрібно нею ділитися? Джон вважає, що так. Але наслідки того бувають різними - він може завдати болі своїм близьким. Цей твір - психологічна драма. Але я зовсім не погоджуюсь з анотацією до книги. Для мене жертва тут не Джон, а батьки, особливо мама. Дуже мені подобається її підхід у вихованні, її відношення до сина, безумовна любов. Взагалі, тут у кожного своя біль, свої проблеми. В книзі немає особливо багато подій, тут більше емоцій, переживань. Байдужою не залишить. Але ця книга - не для всіх!