Кронін один з моїх улюблених класиків. Я захоплююся тим як він вміє дістати назовні всі внутрішні емоції персонажів. Це завжди реалістично, і так життєво. Часто перед ними стоїть важний моральний вибір. Кронін таким чином досліджує ніби саму душу персонажа. Так і в «Цитаделі», головний герой на початку історії захоплює своїм відчуттям справедливості, правильності попри всі обставини в яких він знаходиться. Але з часом його внутрішній компас збивається. Цікаво було читати чому так сталося. Не менш цікавою і неочікуваною виявилася кінцівка. Тут детально описана сама медична система, зі всіма своїми недоліками. Деякі моменти прям жахали..

Це моє перше знайомство з автором — і воно вийшло дуже тихим, спокійним, таким, де кожне слово хочеться не пропускати, а смакувати. Перед нами — молодий лікар на початку шляху: як він стикається з усталеною системою, як пробує йти проти неї, як намагається боротися — і чи вдається йому це? Дуже цікаво спостерігати, як він проходить шлях від недовіри мешканців до “оце молодий спеціаліст, що він може?” — до лікаря вищого суспільства, де правила гри зовсім інші. Я прочитала книгу за 2 дні. Після трилерів мені зазвичай важко перемикатися на щось інше — бо там нема того адреналіну й напруги. Але тут вони були по-своєму: переживання за героя, цікаві медичні випадки, психологічна напруга і відчуття, що це не просто роман, а історія про вибір, честь і ціну принципів. Це книга, яка не кричить — вона тихо заходить у серце і залишається там.

«Я написав у «Цитаделі» все, що відчуваю про медичну професію, її несправедливість, приховану ненаукову впертість, обман... Жахи та несправедливість, докладно описані в історії, я особисто бачив. Це атака не на окремих осіб, а на систему». Слова самого автора про його роман. Краще не напишеш. Ендрю Менсон - молодий лікар, ідеаліст, приїхавши на перше місце праці розуміє, що академічне навчання не дало йому нічого. Практикуючи, він сам обирає свій підхід до роботи та робить висновок, що багато ліків не призначені для лікування, а лікарі здебільшого не оновлюють знання. Його чекає боротьба з колегами, пацієнтами, комітетами, колегіями і зі собою. Кронін цікаво описує медичну систему Британії початку XX століття, м’яко вводячи читача в курс справи через історії з професійного життя Менсона. Не обійшлось і без любовної лінії. Ендрю пощастило, адже кохана дружина в усьому його підтримує. Проте, піддавшись спокусі легких заробітків, які, як свідчить його досвід, можливо отримати лише порушуючи медичну етику, він переступає через свої професійні та людські принципи. Здається, у нього простий вибір: або ти заможний шанований доктор, що дурить пацієнтів, або ти скромний чесний лікар, який не призначає зайвого, чим справді спантеличує оточуючих. Де ж цитадель у романі? Мабуть, це британська медична система тих років. Міцна, непробивна, яка захищає свої застарілі методи організації роботи. Щоб щось змінити потрібно брати її приступом. Роман цікавий, повний подій. Однак мене хвилюють жіночі образи у Кроніна. Тут або бідна поступлива страждальниця, якою легко маніпулювати, або заможна вітряна хижачка. Цікаво чи змінить моє враження його роман «Три любові».