Сюжет розгортається навколо, здавалося б, невинної дитячої вечірки, яка поступово оголює значно темніші сторони людської пам’яті і страхів - Крісті майстерно використовує контраст між атмосферою свята і відчуттям прихованої загрози. Розслідування рухається неспішно, але кожна розмова додає новий штрих до загальної картини, а персонажі відкриваються через дрібні, дуже людські деталі. Мені особливо запам’яталося відчуття тривоги, що наростає майже непомітно - ніби щось неправильне давно було поруч, просто його не хотіли помічати. Фінал для мене спрацював не стільки як ефектний поворот, скільки як логічне і водночас трохи гірке усвідомлення того, наскільки далеко можуть тягнутися наслідки давніх вчинків.