Яка ж я була рада, дізнавшись після перегляду фільму і прочитання першої книги, що буде продовження. В цій частині з трилогії ми дізнаємось більше про світ "Чорнильного серця" (того, що книга із книги, як би це дивно не прозвучало), адже, якщо дія першого твору відбувалася у нашому світі, то на цей раз ми відправимося в країну вогняних ельфів, фей, кобольдів, князів і шпільманів. Це добре, бо ще читаючи попередню книгу, мені дуже кортіло почитати принаймні малесенькі вставочки про той світ, з якого прийшов Вогнерукий, а його Корнелія Функе створила просто чудовим (до того ж там є персонажі з германської міфології, тому було пізнавально про них дізнатися). В книзі ми зустрічаємо нових героїв і дізнаємося більше про старих, таких, як Вогнерукий (він, між іншим, був одним з моїх улюблених персонажів). Тут розповідається більше про те, чим він займався, коли жив у світі книги, його сім'ю, кохану тощо. Також порадувало те, що оповідь велася не тільки від одної Мегі (яка, якщо відверто, трішки почала дратувати своїми необдуманими вчинками), а й від Фарида. До речі про головну героїню, вона повелася на початку книги досить нерозважливо, її мотивація потрапити у світ "Чорнильного серця" було егоїстичною, наче каприз маленької дівчинки, тоді я Фарид прагнув попередити Вогнерукого про небезпеку, що в рази підносить цього персонажа в моїх очах. Чим іще примітна трилогія Функе, так це різними цитатами із інших книг, але й в "Чорнильній крові" їх також немало, повірте. Загалом, книга сподобалась, тож я продовжу знайомство з останньою частиною.

"Чернильная кровь" - вторая история из трех про разные приключения в выдуманном Корнелией Функе Чернильном мире. Она даже лучше первой. В ней столько разных события, динамичных, опасных, неожиданных. Теперь практически все происходит в Чернильном мире, куда герои попадают один за другим. Вначале Мегги сбегает туда с Фаридом (и Гвином), затем некто Орфей отправляет туда и родителей девушки. И там Реза (до сих пор непонятно почему не вернули ее Тереза) снова может разговаривать. Итак, Мортимер перестает быть Волшебным языком, а становится разбойником из песен Финолио. Правда, для этого ему надо не умереть от огнестрельного ранения в грудь, которое ему подарила на прощание Сорока. И о чудо - в конечном итоге Мо выздоравливает. Мегги и Финолио тем временем заменяют умершего принца Козимо на его двойника. Но судьбу не обманешь - и этого убивают. Вообще в этой книге все то и дело воскресают. Много отводится Сажеруку, он становится хорошим и преданным другом. Хотя с Фаридом у них все равно странные отношения. Да и у Мегги с Фаридом тоже как-то все сложно. В целом, книга мне понравилась. Читать интересно. Единственный минус, в книге нет конца, поэтому придется читать заключительный том.

У першій книзі "Чорнильного світу" палітурник Мортирмер (або ж просто Мо) та його донька Мегі стикаються зі злодіями і паліями, яких Мо колись ненароком вичитав у цей світ з книги "Чорнильне серце". Разом з ними, у цей світ потрапив і вогнедув Вогнерукий, який аж зовсім не бажав собі такої долі. 10 років він шукав того, хто зможе повернути його назад, до фей і чарів, і ось, здається, нарешті знайшов. Читець, що називає себе Орфеєм, дійсно може оживляти історії, а ще вміє перекроювати їх так, як йому заманеться. Та разом з Вогнеруким до світу Чорнильного серця потрапляють і його друзі: Мо та його родина. Фентезійний світ насправді виявляється значно жорстокішим, ніж здавалося, коли вони читали про нього, сидячи у зручному кріслі біля вогню. Він живе за своїми, доволі кривавими законами, давно уже вийшовши за береги колись описаної історії. Герої потрапляють у неприємності, які загрожують їм смертю, і лише автор знає, чим все закінчиться. Та чи зможе автор, який живе в історії, дійсно підкорити її своїй волі?