Джилл Сімс "Чому матусю все дістало" Якщо перші дві книги я непристойно ржала, то ця стала для мене як обух по голові. Було вже геть не до сміху. І хоч веселих історій тут не менше, ніж у двох перших книгах авторки, але от смислове навантаження вони несуть геть інше. Я читала і... порівнювала... Сцена на фестивалі стала апогеєм. Після неї я гірко ридала від жалю до себе, світу, безвиході, втоми і... розуміння. Ніби я взяла листочок, написала над одним стовпчиком "+", над іншим "-" і почала вписувати під них моменти, коли підлаштовувалася я, а коли підлаштовувалися під мене. І навіть якщо вважати, що я надто себе люблю і шкодую, то до 50/50 ой як далеко. Я програвала просто з розгромним рахунком. Як же так сталося? Де і коли я розгубила себе? А головне, чому? Я не прагну знайти себе через розлучення, як це вийшло у героїні. Але те, що шукати треба, дятлом дзьобає в мозку. Та чи не запізно шукати компроміси там, де було "ой, най буде по-твоєму"? Здається, усі ці три книги про те, що треба цінувати себе. А тоді й компроміси складуться. Але це не точно...