ніжна й атмосферна історія про пам’ять, жіночі долі та родинні таємниці. Через образ тітки й символічну червону сукню розкривається світ почуттів, втрат і виборів, які формують нас сильніше, ніж ми думаємо. Текст емоційний, місцями меланхолійний, але дуже щирий — про любов, дорослішання й спадок, який ми носимо в серці. Це книга про те, як минуле вплітається в наше сьогодення й допомагає краще зрозуміти себе.

Незвичайна книга. Коли я отримав її вранці, перша думка була, що це чергова книга для дітей про складне - про те, що колись наші близькі та і ми самі підемо з цього світу. Після прочитання я навіть передивився технічну інформацію книжки - чи не вказано, часом, що книга для середнього шкільного віку? Адже книжки для дорослих як правило чорно-білі і без малюнків, а це книжка-картинка, як написало видавництво. Ні, ця книга для дорослих. Дуже лірична, чуттєва. Приглушені кольори чудових ілюстрацій. Майже поетичні рядки прози, яка розказує про дні життя, начебто, тітки авторки. Як виявилось, це «додумана біографія» подруги авторки поетки на ім‘я Аня Сільвер, яка пішла у 2018 році. Таіс Золотковська розказала свою версію і це красива та сумна історія. Я прочитав її за 5 хвилин. А потім одразу знову. І знову. Тихенько гортаючи сторінки. Згадуючи своє. Згадуючи своїх. В ідеальних умовах вдалині мало би грати фортепіано, поруч стояти бокал вина, а хвилі морського прибою лагідно шепотіли би свої таємниці. Але це не просто книга про сумне, це книга про те, що потрібно цінувати кожен день свого життя і не гаяти свої дні. Ніколи не знаєш, скільки кому відведено. Тому потрібно жити. І створювати красу! Наприклад таку, як ця книга.