Ця книга одночасно зробила мене сумною та вдячною. Я вдячна, оскільки я живу в суспільстві, де більшість ситуацій здаються мені чужими, і в тих обставинах, коли мене заохочують робити свою справу. Сумно, оскільки історії про жінок, яких придушують, складають лише 20 років, і вони були боротьбою для поколінь до мене - і, я гадаю, все ще є реальністю для більшості жінок. Це насамперед допомогло законно бути «поганою» дівчиною, тобто робити і говорити те, що я хочу, а не страждати за інших, оскільки я взагалі не міг відображати себе в моделях мислення чи вчинках добрих дівчат. Читати його в скандинавській обстановці має обмежений сенс, оскільки гендерна боротьба там є більш тонкою. Однак у німецькому контексті це допомагає зрозуміти багатьох жінок попередніх поколінь. Для мене особисто це 4-зіркова книга, однак, як капсула часу, щоб зрозуміти боротьбу жінок у 90-ті роки, і до цього вона, безумовно, заслуговує на більше.

"Чемні дівчатка потрапляють у Рай, погані - куди забажають" очередное произведение, которое придает девушкам уверенности в моменты небольшого отчаяния периодически возникающего из-за неуверенности. Автор этого произведения рассказывает читательницам о реальной жизни многих женщин которые принесли в жертву большинство своих желаний. И эти страшные жертвы были принесены только для того чтобы казаться максимально хорошей личностью в глазах окружающих людей которые этого конечно же никогда не оценят. Не стоит воспринимать информацию которой делится Уте Ерхардта как призыв к полному одиночеству и эгоистичному поведению поскольку автор просто предлагает нам найти путь к самореализации и любви. Самоуважение очень важный момент и это качество нужно постепенно развивать ведь в современном мире у многих женщин есть возможность заниматься любимым делом и при этом оставаться независимой личностью с разносторонними интересами. Произведение очень понравится девушкам у которых есть желание работать над собой и прекратить невыносимое притворство.