"Час Тирана" відчутно відрізняється від попередніх книг трилогії. Тут ми значно менше часу проводимо з головним героєм і маємо більше можливостей оцінити його рішення та встановлений режим від третіх осіб. Коли ми все ж повертаємось до точки зору Гайдука, то ми бачимо значно зістарену, втомлену людину, що має свої сумніви, але продовжує боротись за долю України. "М'яка" диктатура, зображена в творі, однозначно є цікавою ідеєю, проте викликає сумніви про те, наскільки вона є реалізовною в реальності. "Тиранія" Гайдука протягом твору також порівнюється з іншими авторитарними режимами впродовж історії людства через вставки з уроків "Школи Влади" (що, в свою чергу, також розкривають ідею сутності влади, її переваги та недоліки, та те, як вона змінює людей). Неприємною частиною твору є деяка ісламофобія, коли навіть деякі мусульмани "на стороні добра" - кримські татари - беруть в ясир полонених-одновірців. Жіночі персонажі теж доволі одновимірні. Епілог про Небесний Єрусалим ніби був вставлений з іншої книги, не сильно розумію його стосунку до сюжету. Загалом досить сильне завершення оригінальної і цікавої трилогії.