Було цікаво читати як Агата Крісті описувала відьом, чаклунство, паранормальні вбивcтвa і навіювання. Десь в середині книги в мене промайнула підозра про те хто лиходій, але я цю думку відкинула і даремно. Але так закрутила авторка, так цікаво, а головне все у фіналі стає логічно.

Цікавий позацикловий роман Агати Крісті, хоча і тут ми стикаємось з відсилками на справи Пуаро, зокрема згадуються герої іншого роману, а саме «Карти на стіл», де ми можемо дізнатися, як склалася доля пари, що утворилася в фіналі зазначеної книги) І такі відсилочки ну дууже приємні) Щодо самої книги – то тут у нас історія на межі містики. Майже до самого кінця я не міг зрозуміти, звідки росте коріння, але Автор знову ж залшила мене з носом, розклавши все по полицях і лишивши з думкою «Все було перед очима, як же я не побачив?». Ну і бонусом ще одна приємна романтична лінія, що розвивається впродовж розслідування!

Один з найнезвичайніших романів Крісті - тут майже немає Пуаро чи Марпл, а містика й жах на першому плані. Історик Марк Істербрук випадково чує розмову про "Чалий кінь" - старий паб у селі, де, за чутками, можна замовити вбивство на відстані. Список з імен померлих людей, які "замовили" - і всі вони дійсно помирають від "природних" причин. Марк починає розслідування: знайомиться з місцевими диваками - медіумом, аптекаркою з травами, трьома "відьмами" в котеджі. Атмосфера густіша від туману: старі легенди, чорна магія, радіоактивний талій, спіритизм і постійне відчуття, що зло реальне. Крісті грає з читачем: спочатку здається, що це справжнє надприродне, але поступово з'являються раціональні підказки. Фінал - класичний крістівський трюк: все пояснюється наукою й психологією, але з таким поворотом, що мурашки. Мені не сподобалося, як Крісті відходить від звичного формату - тут більше жаху й тривоги, ніж логіки алібі. Село з його чутками й диваками відчувається живим, а тема "вбивства на відстані" досі моторошна. Не найсильніша в неї, але одна з найоригінальніших - суміш детективу з готичним романом.