Радію,що прочитала її.

Одна із найкращих книг, які я читала. Вона настільки щира і душевна, що піднімає у твоїй душі спектр різноманітних емоцій, у тебе відбувається переоцінка цінностей, зміна орієнтирів, тобі хочеться ставати кращою версією себе і твердо дотримуватися своїх принципів. Ця книга про молоду "царівну" Наталку Верховичівну, сироту, над якою опікується дядько та його жінка. Але від них (особливо від тітки) Наталці годі чекати і краплинку любові, турботи і тепла. Усе, що вона від неї бачить - це кпини і насмішки, розуміння, що вона, Наталка - "не така, як інші"... Наталці самотньо у цьому світі, ні одна душа не може дати їй почуття рідства та близькості. Єдину свою втіху та розраду дівчина знаходить у читанні і писанні - Наталка мріє стати письменницею, це для неї щастя, робота для душі і серця. А коли "царівна" зустрічає молодого та розумного Орядина, вона без тями закохується, її серце проситься до того, хто зміг розгледіти її, належним чином оцінити, і, по-своєму, як умів, покохати її, його "царівну"... Але чи буде це кохання вірним і чистим? Чи знайде ще Наталка свою долю, близьких по духу людей, справжню любов і підтримку? Чи здійсниться її письменницька мрія? Про це все у цій неймовірній історії

Буковина кінця ХІХ століття за часів Австро-Угорщини, коли викладання в школах здійснювалося виключно німецькою та румунською мовами. Вищу освіту мало всього кілька десятків жінок та й доступ до неї був тільки у Відні. Тому й Ольга Кобилянська повість "Царівна" написала спершу німецькою мовою, а потім уже українською. Опісля вперше друком вона вийшла в газеті "Буковина" 1895 року. По смерті бабусі єдині друзі сироти Наталки - ліси та гори, бо для родичів лиш "лінюхуюча химерниця". А слова ті як батіг, бо для дружини дядька вона ще й "незносне сотворіння". Та Наталка й інша, не така, як ровесниці. Їй замість гаптування та шиття милі книги в кожній вільній хвилині. І такий розпач огортає Наталку від своєї непотрібності жодній людині на світі. Уже 20 літ виповнилося дівчині, тому родичі тільки й чекають, коли вона вийде заміж та скінчиться їх "милосердя" до сироти. Як вистояти і знайти себе в цьому світі, про те і повість. І трішки цитат: "Чи ви ніколи не гадали, як страшно мусить житися при чоловікові, котрому не можна віддати ні серця, ні поважання?" "Найбільше займало мене питання жіноче... Свідомість моєї низької освіти давила й корила мене сильно. Я постановила собі будь-що осягнути вищу освіту". "Я була завзята, горда, честолюбива і не хотіла ні за що в світі бути тим "нічим"..."