Знаєте, бувають фільми, які повертають у літо. Коли в холодному пору року я хочу бодай через фільм повернутися в літо — я дивлюся фільми Соррентіно або Бертолуччі. Те саме і з книгою “Call me by your name”. Від її сторінок ніби віє легкістю, сієстою, теплим морем, курортним романом, бажанням прожити літо як окреме маленьке життя. Автор настільки вміло занурює нас у світ головного героя, що ви відчуваєте все, як він. Ви бачите дійсність очима Еліо. Ви хочете бути Еліо. В книжці (на відміну від фільму) події не закінчуються телефонним дзвінком Еліо та Олівера. Після перегляду фільму мені хотілося сказати: “Еліо, друже, перше кохання не може бути щасливим. Ти впораєшся, цей біль мине! Хлопче, все буде добре!” А після прочитання книги я зрозуміла, що цей зв’язок, ця перша любов залишила в серцях головних героїв значно глибші шрами, вплинула на їх життя. В цій книзі Еліо та Олівер — це не просто коханці. Це роман, в якому кожен впізнає себе. Біль розчарування від першого кохання. Цікавість і водночас страх. Відчуття нереальності всього, що відбувається з тобою. Коли ще вчора твій об’єкт бажання був недосяжний, а сьогодні він цілує тебе і залишається в твоїй кімнаті на ніч. Я не знаю, що тут ще сказати — це книга про любов.