Чи сміємо ми говорити про Бога любові, коли страждання невинних руйнує звичні слова віри? Що залишається, коли руйнуються всі опори? І чи не відкривається справжнє богослов’я саме тоді, коли всі людські пояснення виявляються недостатніми?

Але ці запитання не залишаються лише людськими. На хресті їх промовляє і сам Христос: “Боже мій, чому Ти мене покинув?” (Мт 27,46; Мк 15,34). Можливо, власне тут приховане серце християнства: Бог не залишився осторонь людського болю, а увійшов у нього настільки глибоко, що пережив навіть богопокинутість, відповідаючи на людське страждання не поясненням, а Своєю присутністю.

Ця книжка не пропонує розв’язати всі суперечності й не дає універсальних відповідей. Але вона є запрошенням чесно пройти шлях крізь сумніви, біль і мовчання Бога, якими б нестерпними вони не були. Поєднуючи богослов’я, філософію та літературу, книжка запрошує до діалогу з біблійними текстами, Альбером Камю, Клайвом С. Люїсом, поетами та мислителями ХХ століття, адже саме література нерідко знаходить слова там, де людський біль робить мовчазним навіть богослов’я. Богопокинутість – це не кінець віри, а простір, у якому вона відкриває новий вимір – крик надії.